Подаруй мені ніч

Розділ 52

 - В якому особняку? — намагаюся спіймати ниточки розмови, яка постійно від мене тікає.

— Нашому. Я живу з Лук'яном в особняку, а ця квартира у нього для жінок. Сюди він приводить дівчат з якими бажає провести ніч, а потім повертається додому.

Гарячий окріп падає мені на голову. Сподіваюся це все почулося, наснилося, примарилося. Я зіщулюю очі, проте Зоя не зникає. Вона реальна. Не можу повірити, що Лук'ян мені зраджує. Навіть не так, він зраджує їй зі мною. Насторожує те, як Зоя спокійно говорить про дівчат Громовенка.

— І тебе не турбує, що Лук'ян проводить з час з іншими жінками?

— Ні, головне він завжди повертається та дбає про мене. Нещодавно навіть купив мені салон краси, — це прозвучало з певним цинізмом.

Серце розривається від болю і хочеться кричати. Невже знову я потрапила у павутину брехні? Повірила, дала шанс нашим стосункам, а у нього є інша жінка. Таке у голові не вкладається. Як? Його погляди, поцілунки, дотики, тепло в очах виявилося фальшем. А головне я не розумію навіщо Лук'яну прикидатися. У голові паморочиться і я хапаюся за стіл. Складаю пазли докупи й у грудях перечить від такої реальності. Важким каменем опускаюся на стілець.

— Звідки ти знаєш мого батька і мене?

— Ще б не знати. Ви обоє зіпсували Лук'яну життя. Через твого батька два роки тому він потрапив за ґрати. Очевидно тепер, Лук'ян вирішив помститися.

Я вперше чую про таке. Мій батько працює у правоохоронних органах, але ніколи не розповідає нам про свою роботу. З Лук'яном я його ніколи не знайомила, щоправда, одного разу батько побачив фото Громовенка на моєму телефоні. Довелося зізнатися, що я з ним зустрічаюся та озвучити його ім'я. Я недовірливо зіщулюю очі:

— Чому через нас?

— Твій батько розмовляв з Лук'яном. Казав, не зустрічатися з тобою, оскільки такий бандит як він не для тебе. Лук'ян не послухав і в результаті його спіймали за незаконною справою та кинули за ґрати. Він підозрює, що це через твого батька.

— Але батько тут, а Лук'яна спіймали за кордом, — я намагаюся зрозуміти хоча б щось, але нова інформація вперто не бажає складатися докупи. Зоя перекладає ногу на ногу:

— Не факт, що Рокинчук все не підлаштував.

Згадую слова Лук'яна про помсту. Невже він бажає нашкодити моєму батьку? Мене окутує крижаний холод. А його кохання? Невже майстерна гра? Думки плутаються, в очах затуманюється і я погано розумію, що відбувається. Зоя задоволено всміхається:

— Нарешті ти зрозуміла. Лук'ян тебе використовує. Мабуть, він вирішив знову закохати тебе в себе, зруйнувати твоє життя та викинути, як непотрібну ганчірку.

— Але я нічого не знала, — ледь стримую сльози. Лук'ян би такого не зробив. Поспішно виправляю себе. Він вже робив це одного разу. Зоя стискає плечима:

— Тепер знаєш. Очевидно я своєю появою зіпсувала йому смак перемоги, проте я насолодилася сповна. Ви вкрали у нього півтора року життя, таке не пробачається. Тебе не буде, і Лук'ян знову житиме зі мною.

З вуст Зої ці слова вилилися немов отрута. Не вірю жодному її слову. Лук'ян знову так не вчинив би. Тягнуся до телефону та телефоную Громовенку. Довгі гудки лише посилюють злість, котра вирує у венах. В очах дівчини спалахують вогники перемоги:

— Телефонуєш Лук'яну? Дарма. Я щойно з ним говорила, він сказав, що йде на важливу зустріч, — Зоя підводиться та прямує до виходу, — я з'ясувала все, що хотіла. Зізнаюся, чекала побачити чергову дівчину легкої поведінки, але твоє перебування тут приємно здивувало.

Дівчина йде геть та гучно грюкає дверима. Я не стримую сліз і вони сиплються горошинами на обличчя. Біль пронизує серце та випалює у ньому пустку. Набираю номер батька. Чую знайомий голос і одразу перехожу до справи:

— Через тебе два роки тому ув'язнили Лук'яна Громовенка?

Його мовчання лише посилює хвилювання. Хочеться, щоб це все була брехня. Батько б не ув’язнив мого коханого, при цьому навіть й словом не обмовившись. Тамую подих та жадібно слухаю суворий голос батька:

— Громовенка ув'язнили через його діяльність.

Приречено заплющую очі. Боляче усвідомлювати, що весь час від мене приховували правду. Я схлипую:

— Але ти знав, що він мій хлопець і нічого мені не сказав.

— Він тобі не підходить, — слова батька з домішками сталі, звучать як вердикт, — Громовенко бандит, небезпечний злочинець. Ти його тату бачила? З ним ти була б нещасна. Роман набагато краща кандидатура. Шкода, що у вас з ним нічого не вийшло.

У серці вирує обурення. Складається враження, що батько за мене вирішив мою долю. Я сильніше стискаю телефон у руці, виплескуючи на ньому свій гнів:

— Ти навмисно ув’язнив Лук’яна, щоб ми не зустрічалися?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше