Розділ 49

Сором обпалює душу. Шкодую, що не розповіла коханому правди. Могла і здогадатися, що він досі стежить за кожним моїм кроком. Така увага дратує. Почуваюся як пташка в клітці на яку всі дивляться.
— А ти й досі стежиш за мною, хоч обіцяв більше такого не робити.
— Знаю, вибач. Я турбуюся про тебе. Я завтра їду за кордон. Це робоча поїздка, спонтанна. Якщо у мене все вийде, то я помщуся тому, хто мене засадив. Тільки цього разу він сидітиме за ґратами. Тоді за тобою я не слідкуватиму.
– Як їдеш? — новина про поїздку вразила кожну частинку серця.
Решта слів лунали наче в тумані. Останнього разу, коли я чула таке, то отримала злощасне повідомлення про розрив стосунків та душевні муки на два роки. Боюся, якщо все повториться і я знову втрачу Лук’яна. Він наче розуміє причину мого занепокоєння. Міцно пригортає до себе в обійми:
— Ненадовго. Два-три дні максимум. Не встигнеш заскучати як я повернуся. Обирай країну. На наступні вихідні поїдемо відпочивати разом.
Два-три дні без коханого здаються нестерпними. Я звикла до Лук’яна і не уявляю життя без нього. Сильніше притуляюся до нього й озвучую своє невдоволення:
— Це якось несподівано. Зазвичай до поїздки готуються, а ти ошелешуєш, що завтра їдеш.
– Я знав про це раніше, але не був впевнений, — Громовенко цілує мене в щічку та відхиляється, — поїхали додому.
Зручно вмощуюся на сидінні й авто рушає вперед.
— Сподіваюся ти не відвідуватимеш Романа. Ви розлучені, вас нічого не пов'язує. Він з легкістю відмовився від тебе і тобі не потрібно про нього дбати. Рано чи пізно Роман дізнається про ваше розлучення.
— Документи ми ще не підписали, — я це сказала надто тихо, наче боялася зізнатися сама собі, що офіційно я дружина Романа. Проте Лук'ян почув та злісно стиснув губи:
— Підпишете. Не хвилюйся, скоро ти станеш незаміжньою жінкою, проте, сподіваюся, ненадовго, адже ти живеш з чоловіком, у якого серйозні наміри щодо тебе.
Від таких слів мене кидає у жар. Тіло лоскочуть пекучі жаринки й стає спекотно. Ми жодного разу не говорили про наше майбутнє. Я безмежно його кохаю, але не впевнена, що готова до нового заміжжя. Недовірливо зіщулюю очі:
— Ти робиш мені пропозицію?
— В авто і без каблучки? Не надто романтично. Ні, це не пропозиція, скоріше натяк. Ти голодна?
Киваю у відповідь та приголомшена, як швидко Лук’ян змінив тему. Громовенко хитро посміхається, підсилюючи мою розгубленість. Ми під'їжджаємо до ресторану. Чоловік, як галантний джентльмен, відчиняє мені дверцята авто і я виходжу на вулицю. Ми заходимо до ресторану, розміщуємося на м'якому диванчику. Лук’ян сідає не навпроти, а поруч. Швидко робить замовлення. Офіціант йде, а Громовенко, нікого не соромлячись, обіймає мене за талію та притискає до себе:
— Аліно, я буваю різким, але сьогодні я розізлився. Ти мені збрехала, поїхала до колишнього, що я мав подумати?
— Що я поїхала повідомити про розлучення, — беру його за руку та стискаю долоню, — якби не Надія Іванівна, то я б усе розповіла.
Наче навмисно на екрані висвічується повідомлення від Романа. В очах Лук’яна спалахують блискавки. Він злісно стріляє поглядом на телефон:
— Не поглянеш?
— Ні, інакше доведеться відписувати. Нехай думає, що я на парі. Потім відповім йому та побажаю доброї ночі. Кілька днів вдаватиму його дружину, проте не навідуватимуся. Вигадаю, що маю багато роботи, а це до речі правда. Поки тебе не буде, я попідтягую хвости з магістерської роботи.
— Радий, що цей час ти використаєш з користю для себе.
Лук’ян ніжно обіймає мене та заплющує очі. Здається, він насолоджується цими обіймами так само як і я. Майбутня розлука отруює душу та посіює у серці журбу. Ми вечеряємо, говоримо, сміємося. Я тішуся, що злість коханого швидко минула. Їдемо додому і там не відпускаємо одне одного з обіймів. Зрештою, допомагаю чоловіку зібрати валізу і ми йдемо спати.
Коханий явно не налаштований на сон. Він розсипає поцілунки на моєму тілі, пальчиками вимальовує невидимі візерунки на шкірі та породжує у животі полум’я. Чоловік наче прощається зі мною. Повільно смакує кожний сантиметр мого тіла, дарує ніжність, любов, змушує почуватися найщасливішою жінкою у світі. Засинаємо в обіймах одне одного. Я хочу, щоб ця ніч тривала вічно, а ранок ніколи не настав. Не бажаю прощатися з коханим навіть на хвилину, хоч мова йде про кілька днів.