Розділ 46

— Це не зовсім те, що мені потрібно. Я люблю створювати щось нове, а не топтатися на місці.
— І салон краси це саме те, що вам потрібно, — їдко зауважую.
— Так. Мені цікаво експериментувати. Не хвилюйтеся, зроблю все на найвищому рівні. Зоєчка повідомила, що це має бути елітний салон.
Оте “Зоєчка" неприємно ковзнуло вухами. Не так має звертатися підопічний до свого начальника. Ловлю його хтиві погляди на ноги дівчини, яка знову прийшла у дуже короткій спідниці. Той пройдисвіт явно вирішив обкрутити Зою. Я суплю брови:
— Мені здається, що на найвищому рівні, ви здатні тільки обманути когось. Аферистів я бачу за кілометр, проте мене так легко не обдуриш. Ви не працюватимете із Зоєю, — перевожу на неї гнівний погляд, — а ти, знайди собі нового менеджера, щоб був справді досвідчений у роботі, а не тільки в обмані порядних людей.
– І кого ж я обманув? — шмаркач вдає обурення. Зоя хитає головою:
— Лук’яне, не смій ображати порядну людину. Твої звинувачення безпідставні. Ти сам сказав знайти менеджера. Я цілком покладаюся на Кирила.
— Відколи це незнайомець став для тебе авторитетнішим за мене?
— Відколи ти забув про мене. Мало того, що ти не живеш в особняку, але й зрідка навідуєшся. Я прислухалася до твоїх слів, займаюся справою, намагаюся відкрити салон, знайшла того, хто мені допоможе, оскільки на тебе покладатися не варто. Ти завжди зайнятий для мене. Мені нудно самій.
Я підтискаю губи. Зоя має рацію, тут й заперечити нічого. Я справді зовсім не виділяю для неї часу. Доведеться дозволити цьому шмаркачу вештатися навколо неї. Вона буде зайнята ним й не дізнається про Аліну. Зрештою, Борис усе контролюватиме. Після нетривалої мовчанки, нарешті озвучую непросте рішення:
— Добре, нехай Кирило займається салоном, — на обличчі Зої з’являється посмішка. Я одразу попереджую, — але якщо він припуститься помилки, то негайно звільню. Обговорите заробітну плату та всі деталі з Борисом. А тепер залиште нас із Зоєю наодинці.
— Не хвилюйтеся, я не підведу, — Кирило підіймається, — ви будете задоволені моєю роботою.
Шмаркач прямує до дверей. Чекаю поки він залишить кабінет і тільки тоді полегшено видихає. Уловлюю сяйливі вогники в очах дівчини. Вона навіть не приховує радості. Мене непокоїть її ставлення до цього пройдисвіта. Відкидаюся на спинку крісла та розстібаю ґудзик на піджаку.
— А тепер кажи правду, навіщо він тобі?
— Для відкриття салону. Ти ж сам сказав, знайти професіонала.
– І Кирило професіонал? — підозріло зіщулюю очі.
Здогадуюся навіщо Зої саме Кирило. Вирішила розбавити ним свої самотні вечори. Дівчина сміється і на її щоках виникають милі ямочки:
— А ти гадав для модного салону краси мені підійде п'ятдесятирічна жінка в окулярах, строгому костюмі та з хімічною завивкою на голові? Мені потрібна молода, креативна людина, яка точно знає, що зараз в тренді.
— Так, кросівки без шкарпеток я оцінив, — на моє їдке зауваження, Зоя плескає в долоні:
— От бачиш! Це модно, а ти поводишся як сорокарічний нудний дідуган.
— Мені немає сорока.
— Не важливо. Ти зараз сидиш і бурчиш як стара жаба. Невже ти мені не довіряєш? Для свого салону я хочу сама обрати людей, з якими працюватиму. На словах ти дав мені повну свободу дій, а на практиці цього немає, — Зоя ображено дує губки.
Я підвожуся й обходжу стіл. Нахиляюся та обіймаю її:
— Це тому, що я хвилююся за тебе.
— Щоб не хвилюватися у тебе є Борис. Він мене оберігає на кожному кроці.
— Все одно, — ніжно цілую у маківку, — не довіряй цьому пройдисвіту.
— Дамо йому шанс. Здається Кирило знає, що потрібно робити.