Розділ 41

Мене охоплює злість і я міцно стискаю телефон у руці.
— Аліно, яка піцерія? Ти там більше не працюєш, я тебе забезпечуватиму.
— Я здатна сама себе забезпечити. Не бурчи, це тимчасова робота.
Дівчина Громовенка працює у піцерії. Це ж стидоба для мене. Намагаюся не образити Аліну й ретельно підбираю слова:
— Тим більше немає потреби на ній залишатися. Телефонуй і кажи, що ти звільняєшся. Двадцять третя година — це надто пізно. Я хочу прийти додому і бачити тебе, а не порожні стіни.
— Ні, я працюватиму. Не обмежуй мене у цьому. Я вільна людина і можу робити те, що хочу.
Впертості Аліни можна тільки позаздрити. Не розумію її позиції, проте знаю, що ця розмова позбавлена сенсу. Вирішую зробити все по-своєму. Щоб вона заспокоїлася, погоджуюся:
— Добре. Зателефонуєш і Сірий або я тебе заберемо.
Завершую розмову й одразу набираю номер адміністратора піцерії, де працює Аліна. Мені вдалося підкупити її, щоб послала Аліну обслуговувати мене на даху, тому я впевнений, що вийде домовитися і цього разу. Чую її голос й наказую:
— Сьогодні звільніть Аліну. Вигадайте якусь причину і звільніть. Звісно ця розмова має залишитися між нами. Кину вам на картку таку ж суму, що і минулого разу.
— Ви дуже щедрі. Не хвилюйтеся, Аліна нічого не запідозрить.
Задоволений собою, їду в центр на оглядини салону для Зої. Не можу відмовити їй у бажаннях. Вона для мене надто цінна, не хочеться її засмучувати. Щоб побачив одразу. У чоботях до колін на високих підборах, надто короткій спідниці та шкіряній куртці, стояла біля вікон з написом "Продам". Я паркую авто та виходжу на вулицю. Підходжу до дівчини й вона помітно оживає. На її обличчі з'являється посмішка, щічки стають рум'яні, а темне волосся грайливими кучерями спадає на плечі. Вона тягнеться та цілує мене у щоку:
— Нарешті ти тут! Тобі сподобається. Зараз прийде рієлтор і все нам покаже.
— Ти як одягнута? — не витримую та одразу гарчу у відповідь, — ця спідниця надто коротка. Не потрібно всім показувати свої ноги.
— Це мініспідниця. Вона саме такою і має бути, — Зоя посміхається та наче не розуміє причину мого невдоволення.
— Тобі потрібно одягати довші спідниці. Цей одяг не на ділову зустріч.
— Припини й не перебільшуй. Спідниця, як спідниця.
З'являється рієлтор й доводиться припинити суперечку. Приміщення і справді підходить під салон краси. Звісно, воно обійдеться у кругленьку суму, але для Зої мені нічого не шкода. Їдемо до нотаріуса й оформлюємо все на її ім’я. Бачу сяйливі очі дівчини й на душі стає тепліше. Ми сідаємо в авто. Вона тягнеться та цілує мене у щічку:
— Дякую! Я найму менеджера, який допоможе мені все облаштувати та найняти працівників.
— Добре, тільки бери з досвідом роботи.
— Обов’язково. Відвезеш мене додому? Повечеряємо разом.
Дивлюся у її наївні очі й не можу відмовити. Одразу згадую про Аліну. Не можу залишити її саму, сам подбав про її звільнення. Стикаю губи й намагаюся щось вигадати.
— Відвезу, але не залишуся. У мене призначена ділова зустріч.
— Так пізно? — брови Зої запитально повзуть до верху. Я заводжу двигун автомобіля та рушаю вперед.
— Партнер приїжджає з іншого міста. Потрібно допомогти із заселенням в готель, а потім спільна вечеря.
— Партнер чи партнерка? — Зоя недовірливо зіщулює очі. Лукава посмішка торкається її вуст. Напевно, дівчина щось підозрює. Я зберігаю кам'яний вираз обличчя:
— Партнер. Коли у салоні все підготуєш, то я хочу бачити. Влаштуємо гучне відкриття.
— Так, це було б чудово!
Зоя із захопленням говорить, а я радію, що майстерно перевів тему розмови. Під'їжджаю до будинку. Зоя вискакує з авто:
— Я розпоряджуся щодо вечері. Залишся хоч на трохи, мені сумно самій, — робить щенячі очі і я не хочу відмовляти. Дивлюся на годинник й вирішую, що можу викроїти пів години.
— Добре, біжи. Я зараз приєднаюся.
Зоя йде, а я набираю номер Аліни. Знайомий голос породжує тепло у тілі. Я хрипло говорю:
— Як справи?
— Погано, — дівчина шморгає носом, — мене звільнили.
— Чому? — вдаю здивування і сподіваюся Аліна не запідозрить мою причетність.
— Клієнт загубив гаманець і підозрює, що його вкрала офіціантка, яка обслуговувала. Його обслуговувала я, але я не крала. Сказали, якщо піду по-тихому, то обійдеться без поліції.
— Не засмучуйся, це на краще. Та робота не для тебе. Про гроші не хвилюйся, я здатний забезпечити свою дівчину. Ти де зараз?
— В Оксани, збираю речі.
Ця новина мене потішила. Нарешті житиму з Аліною. Виходжу з авто та повідомляю:
— Добре, через годину звільнюся і за тобою заїду.
— Домовилися.
— Цілую!
Аліна завершила виклик, нічого не відповівши. Ох, ця дівчина зводить з розуму. Щойно думаєш, що вона твоя, як Аліна робить крок назад. Нічого, в мене буде час приборкати це непокірне дівча. Прямую до будинку на вечерю із Зоєю.

Буду дуже вдячна за сердечко книзі та підписку на автора. Ваша підтримка надихає!