Подаруй мені ніч

Розділ 39

Під натиском чоловіка лягаю на ліжко. Він нависає зверху. Продовжує цілувати, обережно досліджуючи мої вуста. Гаряча долоня притискається до ноги та прокрадається під туніку. Пестить внутрішню частину ноги, ледь торкаючись білизни. Ці рухи запалюють вогнище всередині. Розумію, що зовсім не хочеться опиратися і навіть немає сенсу. Я тепер вільна жінка, майже розлучена і зараз понад усе на світі бажаю цього чоловіка. Розстібаю ґудзики на його сорочці й Лук'ян знімає її та кидає на підлогу. Хапає низ моєї туніки та різко тягне до верху.
Дзвінок у двері змушує чоловіка зупинитися. Він застигає на місці зі зібраною тунікою на моїх грудях. Розплющує очі, проте не відриває вуста від моїх губ. Дивимося одне одному в очі й час ніби зупинився. Дзвінок повторився. Я відхиляюся та суплю брови:
— Ти когось чекаєш?
— Мабуть, піцу принесли.
Лук'ян залишає короткий поцілунок на вустах та неохоче відхиляється. Абсолютно не бентежачись свого вигляду, з оголеним торсом виходить у коридор. Я милуюся його широкою спиною та мило всміхаюся. Поправляю туніку. До кінця не можу зрозуміти що сталося. Невже я з Лук'яном знову пара? Боюся повторно обпалити крила, але не здатна опиратися почуттям. Змушую себе повірити йому. Востаннє. Третього шансу не буде. Чую його розмову з кур’єром. Він йде на кухню і звідти доноситься його бадьорий голос:
— Ходи їсти.
Розчаровано зітхаю. Хоч я і голодна, проте зараз мене цікавить зовсім не їжа. Поправляю туніку та йду до Лук’яна. Він відкриває коробку з піцою і до мене доноситься аромат, який породжує апетит. Сідаю на стілець, беру шматок та підношу до рота. Громовенко дивиться як я їм та підходить до мене:
— Смачно?
— Так, спробуй.
— Я б зараз залюбки спробував дещо інше, — він нахиляється та цілує мене у губи.
Його руки огортають спину та опускаються донизу. Я цілую у відповідь. Ставлю піцу в коробку. Насолоджуючись м’якими вустами, обвиваю шию. Цей чоловік змушує серце нестримно калатати, а тіло горіти невидимим вогнем. Він підіймає мене за сідниці та кладе на стільницю. Не припиняючи поцілунків, вмощується між ногами. Його руки хапають туніку та підіймають її до верху. Я зостаюся в одній білизні. В карих очах Лук’яна помічаю захоплення. Він жадібно дивиться на мене, вивчає, поглядом окреслює тіло, залишає після приємне поколювання. Знімає з мене одяг та вустами припадає до моїх вершин.
З кожною секундою пристрасть посилюється, породжує вогник у животі. Я повністю тану, зливаюся з ним в єдине ціле. Не стримуючи себе, цілую в обличчя, щоки, губи й ніяк не можу насититися цим чоловіком. У моєму тілі спалахують феєрверки і я не можу стримати стогін, який виривається з вуст. Лук’ян важко дихає, злегка відхиляється та цілує у чоло:
— Я тебе кохаю, — притискає мене в міцних обіймах, — нікуди не відпущу. Тепер ти моя.
Ці слова теплом опускаються на груди й розносяться по всьому тілу. Чомусь, я вірю Лук’яну. Приємно усвідомлювати, що моє почуття взаємне. Не наважуюся зробити зізнання. Натомість грайливо вивожу пальчиком візерунок на його шкірі:
— Ти навіть не запитаєш моєї згоди? – посміхаюся та театрально підіймаю брови догори.
— Мені здалося, ти її щойно дала, — в його очах зароджуються тривога.
Я пальчиками торкаюся його лоба та повільно проводжу невидиму стежину вбік. Загадково посміхаюся й навмисно мовчу. Чоловік напружується. Опускаю руки на його плечі:
— Я ще не вирішила.
— Невже я погано переконував? Постараюся краще, — його руки пустують на тілі й несподівано знову зароджується бажання. Я перехоплюю його долоні:
— Ти добре переконував, але може поїмо? Піца вистигає.
— Гадаю, вона вже холодна, — Громовенко залишає слід від поцілунку на моєму плечі та бере тарілку.
Перекладає туди піцу та нагріває у мікрохвильовці. Я зісковзую зі стільниці й поглядом знаходжу туніку. Соромлюся ходити оголеною перед Лук’яном. Беру одяг до рук. Хочу одягнути, проте чоловік перехоплює мої долоні:
— Не треба. Я хочу дивитися на тебе.
— Я замерзла, — не роздумуючи брешу. Він прискається до моєї спини:
— Я тебе зігрію.
Змушує мене відпустити туніку. Дістає тарілку та кладе її на стіл. Сідає на стілець, вмощує мене у себе на колінах. Від нього й справді надходить тепло. Притискаюся до чоловіка, дивлюся на спокусливі вуста й тягнуся до них. Не віриться, що Лук’ян знову мій. Звісно, мені не просто його пробачити та відпустити образу, проте я вирішила дати нам другий шанс. Тим більше коли почуття вирує у моєму серці. За ці роки я так і не розлюбила його. Громовенко підносить до моїх губ і я відкушую шматок. Мрія про поцілунок залишається нездійсненою. Він, наче чує мої думки, цілує у щічку. Ми вечеряємо з апетитом не тільки до їжі, але й один до одного. Повечерявши, я дивлюся на годинник. Не хочеться йти від Лук’яна, проте вже дуже пізно. Я цілую його у щоку:
— Дякую, було смачно, але мені вже потрібно йти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше