Розділ 34

Я беру гроші та ховаю їх у гаманець. Таксі рушає вперед, а я не можу згадати, коли Роман влаштовував для мене щось романтичне. На думку нічого не спадає. Хіба що подаровані три червоні троянди та каблучка, коли робив пропозицію. І то, він тільки подарував, нічого не сказавши. Коли я запитала, що це означає, він здивувався: “Хіба ти не знаєш, що означає, коли тобі дарують каблучку? Ти вийдеш за мене заміж?”.
А Лук’ян… він весь час дарував квіти, цукерки, і одного разу навіть сережки. Попри свою суворість, писав смс зі смайликами. Цей чоловік вміє залицятися. Важко зітхаю та проганяю сумні думки. Треба відпустити минуле і жити далі. Мені необхідно деякий час побути самій і ні з ким не зустрічатися.
Автомобіль під’їжджає до офісної багатоповерхівки. Виходжу та підіймаюся ліфтом на останній поверх. Далі — пішки на плоский дах. Лунає мелодія скрипки. Помічаю музиканта у чорному класичному костюмі. Він вправно рухає смичком та киває мені. Зупиняюся й тамую подих. Бачу стіл з білою скатертиною, сервірований на двох осіб. По центру - ваза з квітами та старовинний канделябр з п’ятьма свічками. На спинках двох стільців завішані пледи. Гірлянди прикрашають виступаючу поверхню. До столу викладена доріжка зі свічок.
Я рухаюся цією доріжкою й мушу визнати — чоловік добре постарався. Зупиняюся біля столу й не розумію, що я маю робити. Страви правильно розкладені, бокали наповнені напоєм. Чекаю поки хтось з’явиться і дасть розпорядження. Мимоволі погляд зачіпається за краєвид. Набережна річки здається тоненькою стрічкою, місто спалахує вогниками, які відбиваються у воді. Зоряне небо розтягується над головою. Чую кроки позаду і розвертаюся. Сподіваюся нарешті почую своє завдання. Завмираю та суплю брови. Доля не може так знущатися з мене.
Перед собою бачу Лук’яна. Він повільно йде до мене з розкішним букетом квітів у руках. У чорній сорочці, сірому піджаку, джинсах та кросівках. Темне волосся охайно зачесане назад, борода підбрита, а карі очі дивляться на мене з ніжністю та захопленням. Моє серце мліє від побаченого. Цей чоловік, наче ідеал краси, заворожує та дурманить розум. Що може бути гіршим, ніж обслуговувати колишнього і його дівчину? Ревнощі скрегочуть груди. Швидко він заміну знайшов. Ще вчора ледь не цілував мене, говорив про стосунки, а сьогодні вечеряє з іншою. Громовенко зупиняється біля мене та уважно вдивляється в обличчя. Поки Лук’ян не наговорив зайвого, звертаюся до нього перша:
— Вибач! Я не знала, що обслуговувати доведеться тебе і твою дівчину. Гадаю, буде краще, якщо я піду. Зателефоную Анжелі. Вона приїде і вас обслужить.
Я роблю крок вперед, проте Лук’ян перегороджує мені шлях. Лагідно бере за руку й у місці дотику зароджується знайоме тепло.
— Аліно, не потрібно нікуди йти. Ця вечеря для тебе. Я хочу повечеряти з тобою. Це тобі, — він майже силоміць вкладає букет мені у руки, а я, ошелешена, не можу поворухнутися.
Думки плутаються, не знаю, як реагувати. Вечеряти з ним точно не збираюся. Цей чоловік дурманить, п’янить, і нічого доброго від вечері не слід чекати. Я навіть не розумію навіщо Громовенко так старався. Не думаю, що заради однієї ночі зі мною. Недовірливо суплю брови:
— Навіщо тобі це?
— Нам треба поговорити, — він проводить пальцем по тильній стороні моєї долоні. Ох, цей дотик як гарячий вітер зігріває шкіру. Намагаюся не розплавитися остаточно та роблю серйозний вираз обличчя:
— Гадаю, ми все обговорили. Я не спатиму з тобою заради квартири чи грошей.
— Знаю, — Лук'ян винувато опускає погляд. Злегка притискає мене до себе й розпусні спогади з’являються перед очима. Він нахиляється і подихом лоскоче обличчя, — вибач мені, я більше не пропонуватиму такого. Я просто був злий на тебе. Хотів помститися, але насправді це не те, чого я бажаю насправді. Сідай за стіл. Мені є що тобі сказати. Все одно я тебе не відпущу, поки не вислухаєш. Ти ж знаєш, який я буваю наполегливий.
Ошелешена, піддаюся його чарам. Він веде мене до столу та відсуває стілець. Я сідаю, кладу букет поруч й з острахом чекаю, що буде далі. З Лук’яном почуваюся немов на пороховій бочці. Чоловік розміщується навпроти та бере бокал до рук:
— Давай спочатку повечеряємо. Ти, мабуть, нічого не їла.