Розділ 30

Придивляюся та впізнаю Сірого. Одразу намагаюся вирвати лікоть з його чіпкого полону, проте він надто сильно стискає й у мене нічого не виходить. Я хитаю головою:
— Не потрібно мене до нього везти. Я не піду. Відпусти, інакше кричатиму. Я вважатиму це викраденням.
— Кричи, мені байдуже. Ще й не таких приборкував, — Сірий нахиляється до мого вуха, — я отримав завдання відвезти тебе до твоєї свекрухи, чи куди скажеш. І виконаю його, а свої стосунки вирішуй з Громовенком. Можеш йому зателефонувати. Якщо він передумає, то я буду тільки радий. Сумнівне задоволення розвозити його коханок.
— Я не його коханка, — отримавши скептичний погляд Сірого, байдуже змахую вільною рукою, — відпусти. Лук’яну скажеш, що привіз мене куди потрібно.
— Ага, якщо з тобою щось станеться, то він мені шию скрутить. Краще сідай в авто сама, інакше доведеться застосувати силу.
Сірий тягне мене до автомобіля. Я розумію, що опиратися марно. Сідаю на переднє сидіння та демонстративно відвертаю голову. Чоловік розміщується на водійському сидінні. Авто рушає вперед. Чоловік не запитує адресу, але їде у потрібному мені напрямку. Отже, він стежить за мною. Наважуюся та свердлю його поглядом. Кремезне тіло, ідеально поголене обличчя, а лисина додає брутальності. Несподівано він повертає голову і з його грудей виривається крик:
— Бу!
Я злякалася від несподіванки. Здригнулася та приклала руку до грудей:
— Хто ж так лякає?
— А хто так дивиться?
Мої щоки горять, наче спіймали за чимось непристойним. Я намагаюся здаватися розслабленою і відкидаюся на спинку сидіння:
— Цікаво, як такий красивий чоловік почав працювати на Громовенка, — навмисно додаю лестощів.
— Він добре платить, — Сірий стискає плечима. Я намагаюся вивідати інформацію:
— І часто ти підвозиш його жінок?
— Ні, зазвичай він їх возить сам. Напевно, — чоловік губиться у твердженнях, - я не обізнаний у його стосунках і працюю на нього всього два місяці. До того він майже два роки жив за кордоном.
Ця новина стає повною несподіванкою для мене. Не знала, що Лук’ян жив за межами країни. Я округлюю очі:
— Тобто, Громовенко повернувся два місяці тому?
— Так, — Сірий, мабуть, зрозумів, що наговорив зайвого і насупив брови, — якщо щось цікаво про нього, то запитай його сама.
Повністю ігнорую ці слова і продовжую ненав’язливий допит.
— Які були накази щодо мене? Що він від мене хоче?
Сірий супиться і мовчить. Проїжджаємо світлофор і чоловік ошелешує:
— Подаруй йому ніч, він тобі квартиру поверне. А сьогодні наказав тільки тебе відвезти додому і переконатися, що ти благополучно дійшла до квартири. Це все.
Лук’ян дивує. Поводиться так, наче йому не байдуже. Або це майстерно спланований трюк. Затуманювати розум він завжди вміє. Досі не можу збагнути навіщо я йому. Хотів невідомо за що помститися, то вже це зробив. Він вдруге витирає об мене ноги та шматує серце. Каже, що хоче бути зі мною, але нічого крім одної ночі не пропонує. Злість важким каменем падає на груди та роздирає гострими кігтями. Ми під'їжджаємо до будинку.
Я мовчки виходжу з авто та навмисно гупаю дверима. Сірий крокує слідом. Я заходжу у під’їзд, проте чоловіка це не спиняє. Він рухається поруч. Я не витримую:
— Дякую за доставку, але супроводу не потребую.
— Я отримав чіткий наказ, провести під двері.
Я йду, голосно соплю. Сподіваюся Сірий розуміє моє невдоволення. Зупиняюся перед квартирою та натискаю на дзвінок. Він озивається знайомою мелодією. Ключів я не маю й сердито зиркаю на Сірого:
— Я вже прийшла. Більше твого товариства не потребую. І перекажи Громовенку, що я не бажаю його опіки.
Двері відчиняє Роман. Він бурлить сердитим поглядом чоловіка та супить брови. Я, як метелик, залітаю у квартиру та зачиняю двері перед носом Сірого. Роман стискає мої лікті. Його очі наповнені злістю, лякають мене.
— Чому ти із Сірим? Громовенка втішала?
Сильні пальці боляче впиваються у шкіру й нагадують залізні штирі. Він притискає мене до дверей. Я намагаюся вивільнитися від сталевих долонь, проте все марно. Гордо задираю голову та намагаюся не показувати страх:
— Не втішала. Квартиру тобі не повернути таким чином. Сірий мене змусив сісти з ним в авто і знову озвучував ту непристойну пропозицію. Я відмовилася. Він провів мене до дверей. Це все, тому заспокой свою хвору фантазію та відпусти мене.