Розділ 26

Ноги підкошуються і я ледь стримуюся, щоб не впасти. Не хочу вірити у те, що щойно почула. Заради квартири Роман готовий мене віддати. Вкотре. Що ж це за кохання таке у нього? Підозрюю, що ніякого кохання вже немає. Або й ніколи не було. Образа тисне на груди й мені не вистачає повітря. Почуваю себе товаром, річчю, яку бажають вигідно продати. Я хапаюся долонею за рота:
— Що ти таке кажеш? Я не можу спати з кимось через гроші. Нехай першого разу я зробила це, щоб врятувати тобі життя, але тепер… Вибач, я не можу.
Ловлю себе на тому, що кривою душею. Насправді можу. Я хочу до Лук'яна. Заритися у його обійми, танути у жарких поцілунках та мліти від дотиків. Від усвідомлення цього гіркота підходить до серця. Гордість не дозволяє повзати у ногах Громовенка. Роман дратується та підвищує голос:
— Тоді ми залишимося на вулиці.
— Про це треба було думати, коли закладав квартиру, — шиплю у відповідь. Злить, що чоловік переклав усю відповідальність на мене. Він розводить руками:
— Я думав про тебе. Хотів, щоб ти перестала працювати у тому гадючнику. Замість вдячності, я чую лише докір.
Ми наче з різних планет, говоримо на різних мовах. Я твердо вирішую іти, а тепер думаю з Романом чи без. Очевидно наше сімейне життя зазнало кризи. Я нахиляюся та продовжую збирати одяг:
— Я не спатиму з Лук'яном. Краще сидітиму під плотом, але до нього не повернуся.
Сльози омивають обличчя. Роман не витримує. Затискає мене у своїх обіймах:
— Добре, заспокойся. Ми щось вигадаємо.
Він цілує мене у скроню та іде на кухню. Чую, як Роман питає у Сірого:
— Ми маємо час, щоб з'їхати? За годину ми не перевеземо всі речі.
— Так, маєте час до вечора. Шеф чекає або ваші ключі від квартири, або Аліну у гості.
Оте "у гості" звучить з насмішкою. Я стискаю одяг, який хочеться порвати та вгамувати гнів. Роман твердо говорить:
— Ввечері ми віддамо ключі. Аліна не приїде.
— Як хочете, — звучить байдужий голос Сірого, — у будь-якому випадку у вас є час до вечора. Можете ще змінити своє рішення.
Сірий йде, гучно гримає дверима. Я витираю сльози. Щойно Лук'ян показав свою справжню гнилу сутність. Звісно, він має право на квартиру, але пропонувати мені через неї ділити з ним ліжко — це ницо. До кімнати заходить Роман. Дістає свою валізу та пакує речі. Дивиться на мене уважно, наче хоче почути мої думки:
— Я зателефоную батькам. Попрошу в них прихистку на кілька днів. Скажемо, що у нас прорвало труби, потрібно робити ремонт. Я боюся їхньої реакції, якщо вони дізнаються, що я позбувся квартири.
Мовчки киваю. Роман тягнеться до телефону. Слухаю його пояснення та жалісливий голос. Матір погоджується. Хоч вона жінка добре, але мені не хочеться жити зі свекрухою. Не бажаю їм заважати чи обтяжувати чимось. Збираємо речі та їдемо до його батьків. З ними живе ще Юрій, молодший брат Романа.
Свекруха приймає тепло. У трикімнатний квартирі нам виділяють окрему кімнату. Слухаю брехню Романа про зламані труби та підтоплення квартири й киваю. Розумію, правда скоро вийде назовні, але не хочу перечити чоловіку. Він хоч не каже, але злиться на мене. Дивиться з докором. Його очі наче промовляють: "Тобі шкода? Одна ніч і квартира знову наша. Подаруй йому ніч". А я не можу. Не хочеться принижуватися перед Лук'яном. Ми заносимо речі. Роман ніжно бере мене за руку:
— Йди на навчання. Решту я перевезу сам.
Погоджуюся та їду в універ маршруткою. Я зовсім не готова до семінару й не знаю, як буду викручуватися. На щастя Оксана дає мені свій конспект. Я швиденько читаю і відповідаю на останнє питання. Ми йдемо в іншу аудиторію на лекцію. Дорогою, я розповідаю про все, що сталося. Оксана плескає в долоні:
— Оце так! Через тебе у Громовенка вже геть дах поїхав. Він хоче тебе повернути.
— Квартиру він хоче, і мене принизити, — я відмахуюся від її слів, — якби хотів повернути, то прямо сказав би. А так, купити він мене хоче, без зобов'язань. З його боку не було й жодного слова про стосунки.
— Подумай, який чоловік пробачатиме такий борг заради однієї ночі? Не вірю, що в нього проблеми з жінками. Він може отримати будь-кого, але вперто бажає тебе. А квартира це лише привід, щоб ти повернулася. Він тебе кохає.
Дивлюсь на подругу скептично:
— Ти надто романтична. Завжди віриш у те, що кажуть тобі хлопці. Я не знаю, що твориться у Лук'яна в голові. Він точно не кохає, інакше не покинув би мене два роки тому.
— Громовенко, мабуть, шкодує про свій вчинок.
— Якби шкодував, то хоча б пояснив чому так вчинив. А він мовчить.
Ми заходимо в аудиторію та займаємо вільні місця. Після пар йду в піцерію на роботу. Попереду вихідні дні і я працюватиму дві зміни. Не хочеться набридати свекрусі, проводити час з Романом, й зараз гроші мені дуже потрібні.