Подаруй мені ніч

Розділ 24

Лук’ян
Стою на балконі та дивлюся на місто. Серце щемить від болю і я стискаю руки в кулаки. Злить ця потреба в Аліні. Сьогодні вона нарешті стала моєю. Я робив все повільно, не поспішаючи розпалював її. Вона сама попросила і я нарешті знову пізнав смак її тіла. Аліна — найкраще, що зі мною було. Жодна жінка не діяла на мене так дурманисто. Єдине, чого я хотів — це її. Після наших любощів вона одразу згадала про Романа. Це розізлило мене. У доволі грубій формі згадав до чого її змусив той покидьок, адже на моєму місці міг опинитися інший чоловік.
Коли вийшов з душу і не знайшов Аліну, то злякався. Одразу зателефонував їй. Втекла. Хотілося кинутися за нею та привести проти волі. Проте вчасно зупинився. Я дорослий зрілий чоловік і не дурітиму через якесь дівча. Були жінки до неї, будуть і після. Зі злістю б’ю по кованому бильцю. Я не хочу інших, хочу Аліну.
Різко розвертаюся та заходжу до квартири. Поспіхом одягаюся, виходжу на вулицю. Сідаю в авто, рушаю вперед. Сьогодні я так і не їхав до Зої. Не встиг. Ситуація з Аліною вибила мене з колії. Сподіваюся Зоя зі своїми вічними проблемами змусить забути про Аліну. Заїжджаю у гараж та паркую авто. Прямую до будинку в якому горить світло. Заходжу всередину й одразу натрапляю на Надію Степанівну. Ця жінка живе із Зоєю та прибирає в особняку. Якщо відверто, то із Зої кепська господиня. Жінка приязно всміхається:
— Лук’яне! Не чекала, що ви приїдете. Приготувала б для вас щось смачненьке, а то ви знаєте Зою — постійно на дієті.
— Не переймайся, я не голодний. Зоя вдома?
— Так, я її покличу.
Жінка підіймається сходами на другий поверх, а я проходжу до вітальні. Колись гадав, що приведу у цей дім Аліну та назву своєю дружиною. Проте, очевидно, не судилося. Вона надала перевагу іншому. Злість прокочується венами і я не помічаю, як до кімнати заходить Зоя. Вона одразу кидається в мої обійми:
— Лук’яне! Нарешті ти приїхав! — дівчина тулиться до мене і я пригортаю її до грудей.
Залишаю поцілунок на скроні. Відхиляюся та вдивляюся в її обличчя. Усміхнена, юна, щаслива. Чорне волосся звивистими пасмами спадає на плечі, темні очі горять радістю, а на шиї помічаю новеньке тату у вигляді зірки. Одразу відпускаю її та суплю брови:
— Ти зробила нове татуювання?
— Е… — дівчина на мить губиться. Долонею торкається тату, наче прагне його приховати, — так! Гарне, правда? Я не могла встояти. Ця зірка принесе мені удачу. Я тобі казала, що маю ідею для бізнесу. Нарешті збудеться твоя мрія і я знайду чим займатися.
Невдоволено хмикаю. Моя мрія зовсім не така. Сідаю на диван та слухаю торохкотіння Зої. Вона розповідає із захопленням, у неї горять очі, активно жестикулює. Я розумію, що це провальна справа, але не можу одразу обрізати їй крила. Зоя продовжує натхненно розповідати:
— Я робитиму татуаж брів. Сама. Зараз модне пудрове напилення. Я записалася на курси. Навчуся, ти купиш мені приміщення, апаратуру і я стану власницею салону краси. Хіба не чудово? Звісно працювати одна я не зможу. Доведеться шукати напарницю. І інших дівчат. Це буде салон класу люкс. У мене працюватимуть найкращі перукарі, манікюрниці, косметологи. Ми надаватимемо великий пакет послуг.
Я мимоволі посміхаюся. Зоя така мила, коли горить новою ідеєю. Щоправда, її надовго не вистачає. Вона швидко згасає та втрачає цікавість. Не хочу їй відмовляти. Злість поступово вщухає і я скупо всміхаюся:
— Принаймні перші клієнти з твоїх подруг у тебе вже є.
— То ти даси грошей на цю ідею? — її очі горять азартом. Не бажаю її засмучувати і я киваю:
— Дам спочатку на курси, а там побачимо.
— Дякую, дякую!
Зоя зривається з місця та біжить до мене. Вкриває поцілунками мої щоки:
— Я тобі казала, що ти найкращий?
— Тільки коли я підтримую чергову твою ідею.
Товариство Зої змусило хоч трохи не думати про Аліну. Вона захопливо розповідає ненав'язливі історії, жартує, сміється і проганяє мій смуток. Проте злість досі шкребе груди. Надія Степанівна приготувала вечерю. Ми повечеряли і я трохи заспокоївся. Ніч заглядає у вікно. Вирішую йти спати. Підіймаюся зі стільця, нахиляюся та цілую Зою у щічку:
— Я стомився. Йду спати. Нічого не хочеться, лише заритися під ковдру і, щоб ніхто мене чіпав. Ти теж не засиджуйся.
— Добре. Я тихенько прослизну у свою кімнату і тебе не турбуватиму. Відпочивай!
Я киваю. Зоя дуже мила, коли отримує те, що хоче. У цьому випадку вона отримала моє схвалення і гроші на бізнес. Підіймаюся сходами та прямую до спальні. Роздягнувшись, лягаю на ліжко та дивлюся в стелю. Мені не вистачає Аліни. Хочеться, щоб вона лежала поруч. Я б її пригорнув до себе, як робив це минулі ночі. Не вистачає її тепла. Сьогодні вона цілувала мене із жагою. Так, наче не минуло цих двох років і ми знову разом. Уява вимальовує непристойності, якими зараз вона займається з Романом. Дівчина надала перевагу тому нікчемі, а не мені. Злість роздирає груди. Я покажу їй його жалюгідність.
Коли я повернувся з-за кордону, то дізнався, що Аліна вийшла заміж. Розгнівався настільки, що вигадав план помсти. Я ж хотів одружити з нею. Не дарма два місяці мої хлопці дурили голову Роману, щоб він взяв у мене в борг. Звісно ті авто ніхто не купував і грошей я не витрачав, але того лопуха було не складно обманути. Гадав, пересплю з Аліною, вгамую бажання і заспокоюся. Проте стало тільки гірше. Я хочу її. І мова не тільки про фізичну близькість. Бажаю її обіймати, засинати та прокидатися з нею, проводити разом час. Це як невиліковна хвороба. Інші жінки мене не цікавлять. Вони не можуть заповнити пустку всередині.
Я вигадую черговий план, як змусити Аліну прийти до мене. Вранці телефоную Сірому і за пів години він у мене. Даю завдання та йду снідати. Зоя ще спить, тому їду на роботу, не попрощавшись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше