Розділ 15

Не встигаю оговтатися, як він кладе виделку мені до рота. Щось тепле, злегка липке, борошнисте з присмаком томатів. Я жую й намагаюся зрозуміти, що це мені нагадує. Ковтаю та озвучую припущення:
— Макарони?
— Паста, з найкращого ресторану міста. Ти виграла, отримуєш поцілунок.
Він нахиляється та цілує у щічку. Я полегшено видихаю. Не все так погано, як я думала. Головне завжди вгадувати. Тоді залишуся одягнена, а від поцілунків у щічку, ще ніхто не помер. Навіть від таких спокусливо отруйних, як у Громовенка. Проте, щось підказувало мені – з Лук’яном не буде просто. Наступний продукт змусив мене упевнитися в цьому.
Напівсолодкий, солоний віддалено нагадує рибу чи курку. Я заплуталася. Намагаюся розсмакувати, проте не знаю, який овоч, а я навіть не впевнена, що це він, підсунув мені Громовенко. Чоловік кладе до мого рота ще цього загадкового продукту. Жую й відчуваю певну жорсткість. Не уявляю, що це таке. Не бажаю визнавати поразку й бовкаю абищо:
— Оливка.
Лук’ян регоче. Явно задоволений моєю відповіддю, констатує:
— Не оливка. Креветка.
— Фу, — я гидливо кривлюся, — ти годував мене тією бридотою?
— Не такою і бридотою. Визнай, тобі сподобалося.
Сподобалося. Але зізнаватися у цьому не хочу. Він тягне мій светр вверх:
— Знімай кофту.
Я не опираюся. Підіймаю руки догори й позбуваюся одягу. Тільки на Лук’яна чекав сюрприз. Під светром у мене ще була майка. Він хмикнув, а я стиснула плечима:
— А чого ти очікував? Холодно надворі.
Він тицьнув мені до рота черговий смаколик:
— Нічого, все одно все знімеш. У мене ще багато делікатесів.
Я жую і відчуваю щось липке, трішки солоне та тягуче. У мене з’явився здогад, проте я не була впевнена на сто відсотків. Знаючи Лук’яна, то з ним взагалі не можна бути ні з чим впевненою. Він дає ще шматочок і я роблю припущення:
— Плавлений сирок.
— Майже. Камамбер. Знімай майку.
Я стискаю зуби й не ворушуся. Не хочеться, щоб Лук’ян споглядав мене у такому вигляді. Відчуваю його пальчики на своєму животі. Він тягне майку до верху і я залишаюся у ліфчику. Не бачу, проте відчуваю його погляд, який запалює на шкірі жаринки. Боюся помилитися ще раз й залишитися оголеною. Я прикриваюся руками:
— Мені ця гра не подобається.
— Облиш, — він бере мене за долоні й змушує опустити їх, — чого я там ще бачив?
Відпускає руки й підносить до рота виделку. Я куштую й знаю, що це таке. На радощах викрикую:
— Паста! Ти знову дав мені пасту.
— Так, захотілося тебе поцілувати.
Я суплюся. Лук’ян повністю контролює ситуацію. Навіть вирішує, коли мене цілувати, а коли знімати одяг. Відчуваю гарячі губи на своїй ключиці. Чоловік повільно проводить язиком по шкірі, старанно вимальовує візерунки. Я не ворушуся. Всередині спалахує пожежа та обпікає нутрощі. Від невидимого полум’я плавлюся вся, а Лук’ян рухається донизу, прокладає стежину відвертими поцілунками. Його вуста впевнено проникають під ліфчик. Я розумію, що повинна це зупинити. Але не хочу. І не можу. Давно забуті почуття затьмарюють розум і я не опираюся. Чую його важке, переривчасте дихання. Тепла долоня торкається живота, обводить контур джинсів та розстібає ґудзик. Поки це не зайшло надто далеко, перехоплюю його руку:
— Це мав бути один поцілунок. Ти дозволяєш собі зайве.
Він відсторонюється й мене огортає розчарування. Я хоч і опираюся своїм почуттям, проте себе дурити не можу. Навіть після всього, що він зробив, я до нього не байдужа. Навіть більше, ніж не байдужа. У його голосі уловлюю нотки хрипоти:
— Це і був один поцілунок, я не переривався. Поцілунки бувають різні. Швидкі, — він знову порушує власні правила та квапливо чмокає мене у плече, — або протяжливі, — впивається вустами у мою шию та облизує шкіру. Я хапаюся за стілець, стискаю бильця. Лук’ян розпалює у мені жагучу пристрасть, яку я не відчувала навіть до Романа. Він відхиляється і продовжує повчання:
— Бувають ніжні поцілунки, — торкається моїх вуст та дарує ледь відчутний поцілунок, котрий нагадує цукрову вату. Такий же солодкий та невагомий. Відсторонюється. Його руки огортають талію:
— Бувають пристрасні, — жадібно втискається у мої губи.
Злегка покусує, проникає язиком всередину та цілує так, що мені бракує повітря. Почуття розгораються, плавлюся від його дотиків та втрачаю розум. Притискаюся до нього, пальчиками проникаю під сорочку, торкаюся спини й проводжу нігтиками по шкірі донизу. Це ще більше розпалює чоловіка. Він знімає з себе сорочку та жбурляє її на підлогу. Його пальчики надто настирно намагаються зняти з мене джинси й це протверезює. Лук’ян не припиняє цілувати. Я торкаюся пов’язки та підіймаю її вверх. Відхиляюся, звільняю свої вуста. Чоловік здивовано дивиться на мене, проте не припиняє спробу залишити мене без джинсів. Його очі горять, зіниці розширені і я знаю, що це означає. У моїй голові моментально зароджується план помсти. Я хитро зіщулюю очі:
— Ти порушив правила. Я стільки страв не відгадала. Міняємося місцями. Тепер ти будеш відгадувати. Умови ті самі. Поцілунок або роздягання.
Встаю зі стільця та штовхаю чоловіка. Він не опирається, сідає:
— А це цікаво.