Розділ 8 "Поїздка"

Цієї ночі, вперше за довгий час, я сплю спокійно. Навіть прокидаюся на початку одинадцятої, хоча завжди роблю це значно раніше. Поки готується кава, смажу яєчню і думаю над тим, що краще одягнути на зустріч з Камілем. Я уявлення не маю, куди ми поїдемо, але чомусь здається, що мені має сподобатися. 

Спочатку, як і обіцяла собі, їду на кладовище. Купую червоні троянди біля воріт і прямую поміж могил до тієї, де похована моя мама. Сьогодні чудова погода, світить сонце. А коли я була тут востаннє, лив дощ. 

Здається, наче це було вчора. Могила матері прибрана, навіть квіти на ній є. Схоже, батько вже побував тут і попросив когось прибрати. Я не знаю, про що можна говорити з матір'ю. Останні кілька років ми сильно віддалилися, і мені все ще важко зрозуміти її вчинок. Чому не сказала батькові про вагітність? Шкода, що у мене більше ніколи не буде змоги запитати у неї про це…  

Ставлю квіти у вазу, а сама кілька хвилин просто стою і слухаю спів птахів на дереві. Тут так тихо та спокійно. Добре, що мама нарешті знайшла свій спокій. 

Кладовище покидаю зі змішаними відчуттями. Треба попросити батька дізнатися, де зараз Сергій. Хочеться, щоб він гнив у в'язниці до кінця своїх днів, але якщо це не так… я хочу знати, кому ще він може загрожувати, адже таких легковажних жінок, як моя мама, на жаль, є дуже багато.

На щастя, тепер у мене є можливість легко поставити його на місце. Зв'язки батька роблять справжні дива. 

Опинившись в автомобілі, деякий час тримаю у руках телефон і вагаюся, чи варто набирати Каміля. Все-таки у нього своє життя і дружина є. Чи маю я право втручатися? Та з іншого боку, Каміль сам запропонував мені цю поїздку, і, можливо, у цьому немає нічого поганого. 

Не даю собі можливості довго вагатися і набираю його номер, поки не передумала. Добре, що ще першого робочого дня я взяла його у Рити. Поки слухаю довгі гудки, дуже боюсь, що слухавку може підняти Аліна. Що я їй скажу? Чому телефоную її чоловіку? 

- Чесно кажучи, сумнівався, що ти подзвониш, - чую голос Каміля, і тепло розливається судинами. Він говорить спокійно, і це хороший знак. 

- Я ще й досі сумніваюся, чи правильно роблю, - відповідаю. - То куди ми поїдемо? 

- Я заберу тебе біля офісу через пів години. Ти вже владнала свої справи? - питає. 

- Так, все добре, - відповідаю, розглядаючи ворота кладовища. 

Закінчую виклик і їду в бік офісу. Відчуття переповнюють, і я не знаю, чого чекати далі. Головне, що я зможу провести час з Камілем, а наші стосунки потроху стають теплішими. 

Його Мерседес помічаю на стоянці, а сам чоловік чекає мене на вулиці. Сьогодні Каміль змінив звичний костюм на світлі джинси і білу футболку. Йому так пасує цей стиль і ця впевненість, котра змушує мене важко дихати. Обхоплюю міцніше кермо руками і розумію, що стиль одягу вибрала відповідний. Джинси та футболка чудово підходять, як і білі кеди. Волосся зібрала у хвіст, а на очі - темні окуляри. 

- Привіт! - замикаю свою БМВ і наближаюся до чоловіка. - Так куди ми їдемо? 

- Це сюрприз, - Каміль не усміхається, але його погляд доволі спокійний, як і голос. 

- Тоді їдемо, а то мені дуже цікаво! - я все ще трохи гублюся поряд з таким Камілем, але його хороший настрій подобається мені значно краще, ніж поганий. 

Чоловік відчиняє для мене пасажирські двері свого автомобіля і чекає, поки сяду всередину. Тоді сам розміщується за кермом, і ми їдемо поки що у незрозумілому для мене напрямку. Мовчання гнітить, але підібрати правильну тему для розмов дуже важко. Не хочу, щоб Каміль знову розізлився, якщо почну розповідати йому про минуле, тому вирішую зупинитися на теперішньому. 

- Так ти допоможеш мені з тендером? - питаю. - Погодься, у тебе більше досвіду і твоя допомога нам просто необхідна. 

- Я не впевнений, чи потрібно мені це, - відповідає стримано, уважно слідкуючи за дорогою. - До твого феєричного повернення у мене були трохи інші плани.

- І які ж? Рознести холдинг на друзки? - не можу втриматися від їдкого зауваження. 

- Можливо, - Каміль кидає у мій бік швидкий погляд, а я не розумію, що з ним не так. Ну справді, таке враження, що у нього над головою висить величезний знак питання. Просто чоловік-загадка, якого я зовсім не розумію.

Коли автівка покидає межі міста і їде в доволі знайомому мені напрямку, щось тепле починає ворушитися всередині. Колись ми вже їхали цією дорогою. У той день, коли Кіра втекла з власного весілля, Каміль привіз мене на берег річки. Тоді там ще нічого не було, але я пам'ятаю, як допомогла йому створювати перші начерки відпочинкового комплексу. 

Тепер ця дорога повністю заасфальтована і веде до місця, яке назавжди залишиться у моєму серці теплим спогадом. Я одразу помічаю багато невеликих будинків вздовж берега і триповерхову будівлю з готелем, рестораном та рецепцією. 

Все так, як я собі й уявляла. Казкове місце стало місцем, куди люди їдуть відпочивати. Плавають на човнах і катамаранах, засмагають на березі або гучними компаніями смажать шашлики. 

Каміль зупиняє автівку на стоянці, і, не чекаючи його, я виходжу на вулицю. У мене подих перехоплює не тільки від краси навколо, але й від того, що це місце було створене мною. Буквально все тут я малювала спочатку у своїй уяві, а вже потім переносила на папір.