Розділ 7 "Несподівана допомога"

- Камілю, і ти тут! - Борис усміхається, але мені добре видно, що між цими двома мало іскри не літають. Цікаво, хто ж такий цей Назаров? 

- Ну, звісно! Як я міг втратити можливість побачити тебе на власні очі? - заявляє Ковган і таки відпускає мою руку. - Бачу, ти часу дарма не гаєш. Вже познайомився з віцепрезидентом мого холдингу.

- Тобто? - чоловік так щиро дивується, а тоді розглядає мене якось по-новому. Не як гарну жінку, а як свого прямого конкурента. 

- Ми так і не познайомилися. Мене звати Лія Калиновська, і я дійсно віцепрезидент холдингу, - вдається навіть усміхнутися. 

- Оце так новини! - хмикає Борис. - Виходить, Калиновський передав управління своїй доньці. Як цікаво! І як вам робота, Ліє? 

- Чудово, - стримано відповідаю. - Я збираюся виграти цей тендер.

- Та невже? - не знаю, що смішного сказала, але усмішка цього Бориса стає ще ширшою. - Тоді ми з вами конкуренти, Ліє. Я теж збираюся виграти. Мій холдинг на одному щаблі з вашим. 

Здивовано кліпаю очима, тому що не можу повірити у те, що натрапила на самого гендиректора суперницького холдингу. Це ж треба мати таке везіння! 

- Не скажу, що було приємно бачити тебе, Борисе, але нам з Лією треба поговорити, - випалює Каміль і знову хапає мене за руку. 

Впевнено веде поміж танцівників у бік коридору і лише там не надто ніжно підштовхує до стіни, а сам нависає зверху. В його погляді немає нічого хорошого. Здається, я знову його розізлила, тільки не розумію чим.

- Ти навмисне притягуєш до себе проблеми? - шипить мені в обличчя.

- Про що ти говориш? - від його близькості дурманиться розум, але тримати зв’язок з реальністю мені просто необхідно. 

- Назаров - наш прямий конкурент і гидкий тип. По головах піде, але виграє цей тендер. Все ще хочеш стояти на його шляху? - сердито питає.

- То ось в чому справа! - також практично кричу. - Ти просто злякався його, тому і не хотів брати участь в тендері!

- Дурниць не говори! - фиркає. - Я просто не хочу працювати в цьому напрямку, а тендер мені не потрібен! 

- Чому ж тоді ти тут? - питаю, і ми обоє завмираємо, важко дихаючи. А дійсно! Чому Каміль прийшов, якщо так завзято виступав проти тендеру? Можливо, хоча б зараз він пояснить мені щось. 

- Тому що відчував, що не варто відпускати тебе саму, - відповідає тихо, але так проникливо.

Завмираю, неспроможна і слова сказати. Виходить, Каміль хвилювався? Як би сильно не ображався на мене, він однаково не хоче, щоб зі мною щось сталося. Так було вчора, коли я наступила на уламки, і це саме сталося сьогодні. 

- Тоді будь поруч, - шепочу - і вся злість між нами миттєво перетворюється на попіл. Каміль більше не хмуриться, а я відчуваю: не так сильно він мене ненавидить, як показує це. 

Він нічого не відповідає, тому що нам доводиться повернутися в зал. Організатори тендеру оголошують учасників, і серед них дійсно є холдинг Назарова. До речі, Борис стоїть трохи поодаль усіх інших і повільно п'є віскі зі склянки. Коли наші погляди зустрічаються, він салютує мені нею і ліниво усміхається. В одному я з Камілем можу погодитися: Назаров - дивний тип і дуже неприємний. Треба триматися від нього якомога далі, і я буду це робити. 

Урочиста частина підходить до завершення, і я розумію, що на цьому і мені можна закінчувати цей вечір. На щастя, Каміль тримається поруч, наче боїться, що Назаров знову може зробити спробу наблизитися. Та коли кажу йому, що збираюся додому, Каміль погоджується. 

Вже біля дверей нас зупиняє незнайомий мені чоловік і починає розпитувати у Каміля щось про будівництво торгового комплексу. Розумію, що вони знайомі, і не хочу заважати. 

- Я тебе на вулиці почекаю, - шепочу Камілю на вухо, і він киває на знак згоди. Насправді я можу їхати звідси просто зараз, але не хочу цього робити. Мені кортить подякувати Камілю за те, що приїхав. Мабуть, він дійсно не хотів цього робити, але зробив… заради мене. 

На вулиці прохолодно, тому доводиться обійняти себе руками. Окрім мене, тут нікого немає, тому вирішую почекати біля входу, сподіваючись, що Каміль не затримається.

Тільки от моя самотність триває недовго, тому що поруч зупиняється Назаров - і мене одразу пробирає від холоду. Тільки не того, що на вулиці, а від того, що розвіює цей чоловік. Тепер я знаю, хто він, і дружити з ним точно не входить у мої плани. 

- І де ж ваш захисник, Ліє? - питає, зацікавлено мене розглядаючи. 

- Це ви про кого? Я і сама можу себе захистити, - стримано відповідаю. 

- А як же Каміль? Знаєте, якби я не був проінформованим про те, що у нього є дружина, міг би подумати, що між вами щось є, - з кожним наступним словом цього чоловіка я все більше переконуюся у тому, що він гидкий тип. 

- Як на мене, це взагалі не ваша справа, - холодно відповідаю. - Пробачте, та розмовляти з вами я не хочу. 

- Як шкода, - хмикає, але розчарованим не виглядає. - А я збирався запропонувати вам свій піджак. Джентльмен з Ковгана такий собі, якщо змушує таку гарну жінку чекати і мерзнути. Та якщо вам неприємна моя компанія, Ліє, я вас залишу. Тільки от думаю, що зустрітися нам все-таки ще доведеться. І зовсім скоро.