Розділ 5 "Сварка"

- Взагалі-то, я збиралася обговорити це з тобою, але ти сьогодні не в формі, - складаю руки на столі перед собою і дивлюся на Каміля прямим поглядом. - Тому вирішила діяти самостійно, адже заяви приймають тільки до сьогоднішнього вечора. 

- Я проти цього! Холдинг не буде брати участі в тендері! Видаляй заявку! - не розумію, чому Каміля так бісить перспектива допомогти холдингу. 

- Взагалі-то, ти не один тут акціонер, - випалюю сердито. - Думаю, твій батько також погодиться з тим, що холдингу потрібен цей тендер. Давай у нього запитаємо! 

Бачу, як напружується Каміль, отже, я потрапила в ціль. Здається, єдиний, хто тягне цей величезний холдинг на дно - це сам чоловік. Тільки от я не можу второпати, навіщо йому це…  

- Переграла мене? - криво усміхається, а тоді несподівано обходить стіл, хапається за бильця мого стільця і різко повертає до себе. Не встигаю навіть слова вимовити, а він уже нахиляється до мене. Тепер між нами практично немає вільного простору. - Навіщо тобі холдинг? Чому саме сюди ти прийшла, Ліє? Хочеш забрати у мене управління?

- Я хочу, щоб холдинг приносив прибуток. Хочу працювати тут, тому що завжди про це мріяла. А от чого хочеш ти - я не розумію. Що з тобою не так, Камілю? Ти ж сам розумієш, що холдингу необхідно виграти цей тендер! - кажу йому просто в очі. Емоції вирують, і здається, наче тремтить кожна клітинка тіла. 

- Чого хочу я? - криво усміхається чоловік, і в його погляді стільки всього зараз. Я не можу дихати, і говорити також. Не варто бути ясновидцем, щоб побачити, що Каміль також глибоко скривджена людина. Йому болить так само сильно, як і мені. Тільки от я знаю, що все можна було б виправити ще тоді, а йому здається, що це я причина усіх його нещасть… - Хочу, щоб ти зникла так само феєрично, як і повернулася. Ти ж жила якось ці п'ять років без холдингу, правда? Отже, і далі проживеш! 

- Я не впізнаю тебе, Камілю, - шепочу і намагаюся не розплакатися просто перед ним. Не хочу, щоб він бачив, як мені боляче від його слів. Ми ж не чужі люди, а таке враження, наче найлютіші вороги. - Колись ти був зовсім іншим. 

- Колись я був ідіотом, причому сліпим і дурним, - фиркає. - Я кохав тебе до безтями, але саме ти навчила мене того, що довіряти не варто. Нікому і ніколи!

- Я не зраджувала тобі з Тарасом, - кажу твердо і вкладаю у власні слова усе, що зараз вирує всередині. - Він сам зізнався, що це твоя мама його найняла, щоб розлучити нас. 

- Досить! - Каміль відштовхується від стільця і відходить на кілька кроків. - Я не вірю тобі, Ліє. Моя матір ніколи не буде влаштовувати подібні провокації. Я бачив усе на власні очі! І цього достатньо, щоб не сумніватись. 

- Тоді ти просто сліпий ідіот, котрий бачить тільки те, що хоче бачити! - вигукую. - Холдинг братиме участь в тендері, хочеш ти цього чи ні. І ми його виграємо! Я все для цього зроблю. 

- Ну що ж, успіху тобі, - хмикає чоловік. - Допомагати не буду. Подивимося, на що ти здатна. 

Каміль йде, наостанок знову гримнувши дверима, а я розумію, що після цієї перепалки ноги практично не тримають. Сльози таки виступають на очах, і я навіть не намагаюся їх зупинити. 

Як же шкода, що ми обоє зараз так сильно страждаємо. Наші життя зруйнувала одна людина, котра чомусь вирішила, що я не пара Камілю. Його матір може пишатися собою… А от я однаково витягну з неї цю гірку правду. Рано чи пізно вона зізнається. Мабуть, її слова вже нічого не змінять, але тоді я хоча б не буду такою поганою в очах Каміля. 

До завершення робочого дня намагаюся розібратись з умовами тендеру. Потрібно розробити макет цілого житлового комплексу, і займе це щонайменше тижнів два. Оскільки Каміль відмовився допомагати, доведеться взяти всю роботу на себе. Звісно, відділ проєктування візьметься за роботу,  але я буду стежити за кожним їхнім кроком і допомагатиму. 

Вечір проводжу в гордій самотності, зате вдається зробити перші начерки. Вже наступного ранку скликаю нараду з працівниками і показую їм свої ідеї. Ми розмовляємо понад дві години, ділимося  планами, і я радію, що працівники тут дуже кмітливі і розуміють мене з півслова. Єдиний, хто повністю ігнорує роботу - це Каміль. Він навіть не приходить у конференц-зал, щоб послухати мене. Просто ігнорує, наче не він тут головний бос. 

Роздавши усім завдання, повертаюся у свій кабінет і також беруся за роботу. Цей житловий комплекс має бути особливим, тому що будуватися він буде у новому районі з парком поруч, а самі будинки мають відрізнятися від усіх інших. Саме в цьому і є головний задум тендеру. 

- Ліє Леонідівно, - у кабінет заходить Рита і кладе мені на стіл запрошувальну листівку. - Кур'єр щойно приніс. Це запрошення на вечірку для учасників тендеру. Воно для вас і Каміля Едуардовича. 

- Ти показувала його Камілю? - беру листівку в руку й одразу читаю, що там написано. Вечірка вже завтра, але в мене є великі сумніви з приводу того, чи піде туди Каміль. 

- Ще ні, - тушується дівчина. - Одразу вам принесла. 

Розумію її реакцію. Рита знає, що Каміль розізлиться, тому вирішила перекласти цю місію на мене. 

- Добре. Я сама йому скажу, - усміхаюся і розумію, що чергова сварка не за горами. 

Рита радісно залишає кабінет, а мені доводиться відкласти роботу на деякий час і зібратися з духом, щоб поговорити з Камілем. Його поява на цій вечірці обов'язкова. Якщо його не буде, засновники тендеру можуть зробити висновок, що Камілю байдуже на нього.