Розділ 4 "Крок вперед"

Дім батька залишаю через дві години. Тут добре та спокійно, а за кілька днів мають і Марк з Лаурою прилетіти. Вони нечасто бувають в Україні, але зараз їм кортить побачити все, що пов'язано зі мною. 

Дорогою у свою квартиру доводиться заїхати у супермаркет, щоб купити вина і фруктів. Від ідеї трохи випити не відмовляюся. Не люблю бути одна, але розумію, що не варто сидіти на шиї у батька. Він і так дуже багато для мене зробив. Допоміг з навчанням, привів у свій дім, а тепер ще й купив квартиру та автомобіль. 

Я знаю, що він робить це, щоб надолужити втрачений час. І я вдячна йому за все. Тільки ми обоє добре розуміємо, що я вже не маленька і треба самостійно розв'язувати власні проблеми. Або хоча б спробувати. 

Квартира зустрічає мене прохолодою і тишею. Я живу тут всього кілька днів і не можу ніяк звикнути. Спочатку приймаю душ, а тоді, загорнувшись у теплий халат, прямую на кухню. Відкорковую вино і наливаю у келих. Вимикаю світло і сідаю на диван з ногами. Повільно п'ю і спостерігаю за краєвидом з вікна. Навмисне обрала найвищий поверх, щоб побачити все місто. 

Вино не допомагає вгамувати біль від рани на серці, але трішки притуплює відчуття. Важко уявити, яким моє життя було б зараз, якби батько мене не знайшов тоді. 

Здається, сама доля змінила чорну смугу на білу і дала мені можливість бути комусь потрібною. 

Я у місті вже кілька днів, але так і не наважилася поїхати у свою стару квартиру, а ще не провідала маму. Обіцяю собі кожен день, що зроблю це, але поки що не вистачає сміливості. 

Засинаю практично одразу, щойно голова торкається подушки. Сьогоднішній день був сповнений подіями та емоціями. Тільки от навіть не сумніваюсь, що завтра їх буде не менше. 

Наступного ранку в офісі з'являюся за десять хвилин до початку робочого дня. Сьогодні у мене кілька зустрічей щодо співпраці, а перед тим, як їх провести, варто обговорити свої плани з Камілем. Тільки от у кабінеті його немає, і Рита не знає, коли бос зʼявиться на роботі. 

До обіду проводжу дві зустрічі та встигаю укласти два контракти на співпрацю. Звісно, це не щось грандіозне, але також непогано. А ще подаю заявку на участь в тендері. Якщо холдинг його виграє, ми зможемо взятися за будівництво цілого мікрорайону. 

До обіду почуваюся вичавленим лимоном, тому вирішую попросити Риту приготувати мені каву. Тільки от помічниці на місці немає, і де її носить у робочий час, навіть не здогадуюсь. 

Доводиться самостійно вмикати кавовий апарат. І поки напій готується, розглядаю дахи хмарочосів за вікном. Коли ж десь на поверсі гримають двері й за мить чутно швидкі кроки, повертаюся обличчям до входу у приймальню і бачу там Каміля. Він, здається, також не очікував мене побачити, тому що завмирає і миттєво хмуриться. 

Одразу відмічаю, що на ньому той же костюм, що був учора, щетина на обличчі, та й взагалі виглядає Каміль не дуже. Наче і не спав всю ніч… 

- Привіт! Каву будеш? - питаю, щоб якось розрядити обстановку.

- Ти тепер і роботу Рити виконуєш? Боюсь, скоро і на моє місце мітити будеш, - випалює Каміль і робить ще крок назустріч. Його очі червоні від недосипу, а на комірі сорочки… слід від червоної помади. 

- Мені не потрібне твоє місце, - кажу твердо. Не знаю чому, але мені неприємно від розуміння, що Каміль зраджує Аліні. Якщо не кохає, можна ж просто розійтись. Навіщо мучити одне одного? Хоча навіщо взагалі було одружуватися тоді? 

- Тоді чому ти тут? - Каміль робить ще крок - і відстань між нами стає катастрофічно малою. Розумію, що треба відступити, але не роблю цього. - Невже повернути мене хочеш? 

- Навіщо мені чоловік, який не вміє довіряти? - кажу твердо, витримуючи його важкий погляд. - Ти не вислухав мене тоді й поспішно одружився з Аліною. І що тобі це дало? Щасливим тебе не назвеш.

- А що я мав слухати, Ліє? - несподівано Каміль хапає мене за руку і робить це зовсім не ніжно. Знаю, що зараз у ньому говорить образа, але ж у всього є своя межа. Свою він щойно перетнув… - Я бачив все на власні очі! Ти спала з ним! А я вірив тобі як ідіот! 

- Виходить, ти так і не запитав у своєї матері нічого, - відповідаю тихо. - Повірив усім, тільки не мені. 

- Я вірю власним очам! - в пориві злості Каміль торкається кінчиком носа мого, і ми обоє завмираємо. Здається, наче час зупиняється, а ми обоє повертаємося на кілька років назад. - Я вважав тебе особливою дівчиною. Був готовий на все заради тебе, а ти… виявилася звичайною підстилкою!

Його останнє слово, наче напір холодної води - збиває мене з ніг. А тоді холодить розум і почуття. Вириваю свою руку з його і б'ю по обличчю. Звук ляпаса тверезить, але шкодувати про свій вчинок я не буду. Каміль відступає на крок, і його очі небезпечно звужуються. Злиться? Та нехай! Ображати себе я не дозволю! 

- Ти ще пошкодуєш про свої слова, Камілю! - випалюю сердито. Голос тремтить, але не від страху. - Коли правда вийде на поверхню, пошкодуєш. Тільки от цього разу вже я не пробачу тобі!

Залишаю чашку з кавою в апараті, а сама оминаю чоловіка і прямую до свого кабінету. Зачиняюсь там і кілька разів глибоко вдихаю і видихаю. От і випила кави, називається! 

На щастя, Каміль не робить спроб увірватися до мене в кабінет. Тільки через хвилину стукає Рита і, коли відмикаю двері, заносить чашку з кавою.