Розділ 27 "Пропозиція чи погроза?"

Вихідні минають для мене просто казково. Каміль поруч і не покидає ні на хвилину. Ми гуляємо містом, обідаємо в кафе і багато цілуємося. Єдине, що затьмарює моє щастя - це стан мами, який залишається незмінним. 

У понеділок Каміль везе мене в університет, а сам їде на роботу. Вже сьогодні я можу повертатися до роботи в магазині, і хоча хлопець проти цього, я не збираюся сидіти у нього на шиї. Грошей практично не залишилося, а просити їх у хлопця не хочу. В голові все ще крутяться слова його матері про те, що я повелася на їхні статки. Не хочу, щоб у неї були причини так думати. 

Колись я вивчусь і знайду високооплачувану роботу, а зараз треба радіти тому, що є. І я радію, кожній прожитій секунді. 

Кіри в універі немає, і щось мені підказує, що з'явиться вона тут не скоро. Або ж не з'явиться взагалі. Цікаво, коли у них з Денисом весілля? Можливо, вони вже одружилися…  

На великій перерві прямую в їдальню і, коли бачу біля стійки роздачі Тараса, апетит різко зникає. Тільки от хлопець також мене бачить і, на диво, доволі привітно вітається. 

- Як у тебе справи? - питає. 

- Все чудово, - стримано відповідаю. - А у тебе? 

- І в мене також, - усміхається. - Пробач за те, що наговорив тоді. Просто я хвилююся за тебе. 

- Не варто. Я щаслива, - впевнено відповідаю. 

На цьому наші розмови закінчуються, і після пар я прямую одразу в магазин. Перший день здається мені просто нескінченним. Здається, я зовсім відвикла від роботи, тому що, коли нарешті зміна закінчується, почуваюся вичавленим лимоном. 

Каміль вже чекає на мене біля магазину. Не втримавшись, міцно його обіймаю, і навіть втома трохи відступає. 

- Я скучила, - шепочу йому в губи. 

- Я теж, - відповідає. 

Вдома готую нашвидкуруч вечерю і, поки Каміль їсть, прямую у душ. Хочеться змити з себе втому і повернутися до коханого хлопця. Тільки от він робить це швидше. Коли двері душової кабіни відчиняються і Каміль заходить до мене, відчуваю шалене збентеження. 

- Вирішив скласти тобі компанію, - лукаво усміхається, і не встигаю слова сказати, як його уста накривають мої. Вода ллється на нас згори, але нам зовсім не заважає. Навпаки, виявляється, займатися коханням у душовій кабіні - ще й як круто. Навіть про втому забуваю, коли Каміль раз за разом доводить мені своє кохання.

- Знаєш, у мене з'явилася ідея, - говорить хлопець, коли з душу ми перебираємося у ліжко. Я лежу в його обіймах і слухаю, як рівномірно б'ється його серце. - Давай ти не будеш працювати у цьому магазині. 

- Ми вже говорили про це, - не хочу сваритися, але на своєму стоятиму до кінця. 

- Твої креслення відпочинкового комплексу справили враження навіть на мого батька, - продовжує Каміль. - Я подумав, що ти можеш провести літо у холдингу. Наберешся досвіду… хоча, це швидше мої працівники наберуться досвіду від тебе. І головне, будеш поруч зі мною.

- Ти серйозно? - мені важко повірити у те, що чую. Ідея Каміля просто божевільна, адже його батько точно не зрадіє, коли побачить мене там. Але хіба я маю зараз думати про почуття інших? Це ж моя мрія - працювати в такому відомому холдингу! І Каміль може цю мрію здійснити…

- Ти мовчиш, отже, не готова ось так відразу сказати “ні”, - усміхається. 

- Не готова, - чесно відповідаю. - Твоя пропозиція дуже заманлива. 

- То в чому проблема? - дивується Каміль.

- Немає проблем, - кажу, поки сумніви не дали передумати. - Я згодна! 

Дуже сподіваюся, що це не чергова моя помилка і від цього рішення не стане тільки гірше. 

Наступного дня повідомляю адміністратора Юлю про звільнення і з нетерпінням чекаю, коли Каміль покаже мені компанію. Доводиться відпрацювати цей тиждень, щоб на моє місце знайшли іншого працівника, але це мене не гнітить. Впевнена: все найкраще чекає нас попереду. 

У четвер моя зміна минає у звичному режимі. Поки викладаю товар, рахую години до зустрічі з Камілем. Тільки от зовсім не чекаю на те, що в один момент все може перевернутися з ніг на голову. 

Коли бачу серед стелажів з продуктами маму Каміля, спочатку очам повірити не можу. Така ефектна жінка у дорогій сукні й у не менш дорогих туфлях виглядає дико смішно у цьому місці. Я одразу розумію, що прийшла вона до мене. Тільки от не можу второпати, як вона мене знайшла… Невже Каміль сказав, де я працюю? 

- Доброго дня! - витираю спітнілі долоні об фартух і помічаю, як гидливо вона розглядає мою уніформу. 

- Ми можемо поговорити? - питає стримано. 

- Так, звісно, - уявлення не маю, чому вона приїхала сюди, але розумію, що розмови цієї не уникнути. Прошу напарницю приглянути за моїм відділом і прямую за Яною на вулицю. Її високо піднята голова і постава загалом просто-таки кричать про статус цієї жінки. Не те що я, в уніформі магазину і з гулькою на голові. 

Якщо я думала, що ми поговоримо на вулиці, то сильно помилялася. Щойно залишили магазин, з білосніжного Мерседеса, припаркованого поруч, вийшов водій і відчинив для Яни задні двері. Вона сіла всередину, а мені довелося обійти автівку і розміститися з іншого боку. Двері зачинилися, і в мене склалося враження, що я в клітці з тигром, або краще сказати тигрицею.