Розділ 24 "Мій коханий хлопець"

Раз за разом набираю номер Кіри, але чую лише монотонний голос оператора, котрий говорить, що зв’язку з нею немає. Як таке могло статися? Чому вона нічого мені не сказала? Навіть уявити боюся, що зараз відбувається з батьками дівчини. Вона ж підставила їх! Хоча вони самі в цьому винні…  

Голова йде обертом від думок. Залишатися у квартирі більше не хочеться. Зачиняю її й швидко збігаю сходами вниз. Уявлення не маю, де шукати Кіру, але дуже сподіваюся, що зараз вона в безпеці. 

Щоб трохи заспокоїтися, вирішую пройтись через парк. Міцно тримаю в руці телефон, все ще сподіваючись, що Кіра сама мене набере. Тільки от вона не поспішає цього робити, зате знову телефонує Каміль.

- Де ти? - питає. 

- Йду до тебе, - оминаю мамочок з візочками та продовжую свій шлях. - Нічого не чути від Кіри?

- Ні, - зітхає. - Я зараз їду додому. Давай… зустрінемося біля будинку. Хочу відвезти тебе в одне місце. 

- Добре, - не розумію, про яке місце говорить Каміль, але цікавість вже роз’їдає зсередини. 

Пришвидшую крок, щоб швидше дістатися його будинку, але Каміль з’являється там першим і вже чекає на мене. Він підпирає стегном бік свого автомобіля, і зараз на ньому все ті ж темні штани, але немає піджака. Рукава білої сорочки закатані по лікті, а волосся скуйовджене. 

Наближаюся швидко й одразу потрапляю в міцні обійми хлопця. Стає тепло та спокійно, наче він - сенс мого існування. 

- Я скучив… - шепоче між поцілунками. 

- Я також, - так і не скажеш, що ми не бачилися кілька годин. Складається враження, що вічність минула. - Як твої батьки? Навіть уявити боюсь, що там зараз відбувається. 

- Батько розлючений, - відповідає Каміль. - Якщо Кіра з’явиться, він їй голову відкрутить. Це дуже високопоставлені люди, маленька. Для батька це ганьба. 

- Не треба було силою видавати Кіру заміж! - бурчу. 

- Не треба було, - погоджується Каміль. - Я думаю, що вона давно планувала цей план втечі. І тільки-но напруга трохи спаде, повернеться. 

- Мені також хочеться у це вірити, - відповідаю. - До речі, про яке місце ти говорив? 

Хлопець таємничо усміхається і нічого не говорить. Допомагає мені сісти в салон свого автомобіля і дуже швидко сам розміщується за кермом. Я довіряю йому повністю, куди б ми не поїхали, і Каміль сам це чудово знає. 

- Нам обом треба розвіятися. Я знаю чудове місце для цього,  - говорить, коли автомобіль покидає межі міста. Його рука міцно тримає мою, поки іншою хлопець тримає кермо автомобіля. 

Почуваюся зараз абсолютно щасливою. Здається, наче Каміль - це моє особисте сонце, яке зігріває і дає енергію.

Їдемо недовго, хвилин двадцять. Автомобіль звертає з асфальтованої дороги на земляну, і я зачаровано розглядаю з вікна просторі поля і ліс неподалік. Та коли мій погляд чіпляється за річку попереду, подих перехоплює. 

Мені нечасто вдавалося вибиратися кудись на природу, але саме в таких місцях я почувалася по-справжньому живою. Як Каміль дізнався про це? Можливо, у нього так само все відбувається… 

Хлопець першим залишає автомобіль, обходить його і відчиняє двері мого боку. Подає свою руку і чекає, коли я прийму її. Без заперечень вкладаю свою долоню в його і вже за мить ступаю ногами в траву, яка тільки-тільки починає зеленіти. 

- Що це за місце? - питаю, коли разом підходимо до берега річки. Тут дуже гарно. І повітря не таке, як в місті.

- Скоро тут з’явиться відпочинковий комплекс. Будинки вздовж берега і ресторан, - відповідає Каміль. - Наш холдинг займається будівництвом, і вже є перші начерки.

- Справді? А можна мені їх побачити? - одразу ж загоряюся цією ідеєю. - Просто у мене в голові вже склалася приблизна картинка того, як все має бути. Тут дуже гарне місце, тому треба дуже відповідально підійти до того, як зробити так, щоб не  зіпсувати усе. 

- Я покажу тобі усе, коли повернемося, - відповідає Каміль і обіймає мене міцно-міцно. - Коли я вперше тут побував кілька днів тому й одразу відчув, що це місце дуже особливе. І захотів привезти тебе сюди. 

- Чому? - здіймаю на нього погляд і не можу відвести очей. Каміль неймовірно гарний! І мої почуття до нього ростуть з кожною секундою. 

- Особливе місце для особливої дівчини, - усміхається і знову цілує. Його руки у мене на талії, а уста такі солодкі.

Каміль вкотре переконує мене у тому, що поруч з ним я можу бути щасливою. Він робить кожен момент з ним незабутнім. Цілує так, що тіло тремтить і метелики пурхають в животі. Якщо це не кохання, то що? 

- Я сьогодні була в магазині, де працюю, - Каміль сідає просто на траву і мало зважає на те, що штани після цього доведеться прати. Він тягне мене за собою, і вже за мить опиняюся у нього на колінах. 

- І що? Все-таки хочеш повернутися туди? - видно, що Каміля ця тема дратує. Він хмуриться і видихає. 

- Поки що це неможливо, - відповідаю. - Ремонт продовжується, тому я думаю над тим, щоб пошукати щось інше. Скоро завершиться навчання, часу у мене буде більше. Можна знайти щось на повний робочий день. 

- Думаю, навіть не варто говорити про те, що ти можеш не працювати. Так? - питає Каміль.