Розділ 21 "Ми будемо разом"

Каміль

Лії довго немає і мені здається, що щось сталося. До того ж Аліна повертається з вбиральні надто задоволеною. Невже встигла щось наговорити дівчині? Вона може, навіть не сумніваюся у тому, що Аліна до останнього буде триматися за мене. 

- Де Лія? - шепоче мені на вухо Кіра. 

- Пробачте, я скоро повернусь, - підводжуся на ноги й вже уявляю, як знайду Лію і ми поїдемо звідси, та голос батька вщент розбиває всі мої сподівання. 

- Камілю, можна тебе на хвилинку? - батько підводиться на ноги й першим залишає зал. Я ж слідкую за ним, розглядаючи широку спину батька, і добре розумію, про що він хоче поговорити. 

Виходимо на веранду, де, крім нас двох, нікого немає. Батько хапається руками за поручні, а  я просто стою поруч і чекаю на його слова. 

- Навіщо ти привів сюди цю дівчину? Це жарт такий, сину? - дивиться на мене похмуро і чекає пояснень.

- Лія мені подобається, і я запропонував їй жити разом, - відповідаю спокійно. 

- А як же Аліна? Її батьки дивляться на мене як на ідіота! - гиркає так, що я мав би злякатися, але насправді мені якось байдуже. Я не боюся його криків і звинувачень, і готовий стояти на своєму до кінця. 

Важко зрозуміти, в який момент Лія стала мені настільки важливою. Ця дівчина з великими зеленими очима змогла зробити те, що не вдавалося нікому до неї. Здається, я закохався… і саме це відчуття не дає мені впасти на коліна перед батьком. 

- Ти сам домовлявся про щось з її батьками. Я говорив тобі неодноразово, що Аліну не кохаю. Про яке одруження можна говорити? - ховаю руки в кишені штанів і впевнено дивлюся на батька. 

- Аліна гарна, розумна і багата. А що ти можеш сказати про цю… Лію? Вона ж не з нашого кола! Мабуть, чергова мисливиця за твоїми статками! - видно, що батька просто розриває, але мене мало хвилює це. Хочу, щоб він зрозумів мене і нарешті дав спокій. Я не Кіра! І терпіти цього не стану. Якщо постане вибір, без сумнівів оберу дівчину. 

- Лія хороша, - відповідаю. - Пробач батьку, але мені вже час. Буду радий, якщо ти змиришся і порадієш за мене. 

Залишаю його стояти на веранді, а сам швидко покидаю ресторан і вже на вулиці набираю номер дівчини. Чую тільки довгі гудки й жодної відповіді від неї. Неприємні відчуття сковують тіло, і мені не хочеться думати про те, що Лія просто втекла, тому що злякалася. 

Можливо, дарма я взяв її з собою, але, з іншого боку, приховувати її від рідних буде ще гірше. Здається, нам таки варто поговорити, щоб дівчина все зрозуміла і прийняла той факт, що легко не буде. 

Вже збираюся поїхати до Кіри, сподіваючись, що Лія там, але несподівано за руку мене хапає Аліна. Ну, звісно, куди ж без неї! 

- Куди ти? - дівчина усміхається, а я одразу відриваю її руку від себе. 

- Мені треба їхати. Ти не бачила Лії? - питаю прямо. 

- Бачила, - усмішка Аліна зовсім мені не подобається. - Вона збиралася додому. Сказала, що тут їй не місце. 

- Аліно, - грати в ігри я не налаштований, саме тому хапаю дівчину за руку, і не дуже ніжно, щоб зрозуміла, що грати зі мною не варто. - Що ти їй сказала? 

- Правду! - випалює сердито і намагається вирвати свою кінцівку, тільки от я тримаю міцно. - Що у нас весілля в червні! 

- Хіба що у твоїх мріях, - фиркаю і відпускаю її. 

Швидко сідаю в автомобіль і їду до Кіри. Сподіваюся, що Лія там. Шалено боюся, що вона неправильно все зрозуміла. Треба було одразу все пояснити щодо Аліни. Між мною і цією зарозумілою дівчиною ніколи нічого не буде, і Лія має це розуміти. 

Раз за разом набираю її номер, але довгі гудки тільки дратують ще більше. Тішить те, що Лія розумна дівчина і не буде робити дурниць. Не буде ж? 

Квартира сестри зустрічає мене холодом і тишею. Тільки поріг переступаю, а вже відчуваю, що Лії тут немає. Всередині все стискається від думки, що вона могла повернутися до матері та вітчима. Не хочу у це вірити, але розумію, що і це треба перевірити. 

Поки лечу нічним містом на своєму автомобілі у бік спального району, де живе мама дівчини, сотню разів прокручую в голові думку про те, що не хочу втрачати Лію. Сам не розумію, в який момент ці глибокі зелені очі так глибоко проникли у мою душу. Лія добра, світла людина і, напевно, саме цим так сильно притягує до себе. 

Відчуваю гостру потребу в її голосі та солодких поцілунках. І начхати мені на те, що там говорить батько. Я не ідіот, у світі не пропаду без його грошей, а от він може втратити єдиного сина, якщо буде проти моєї дівчини. 

Біля будинку, де раніше жила Лія, бачу кілька поліцейських машин. Від поганого передчуття стискається серце, і, зупинивши автівку, вистрибую на вулицю і прямую до під’їзду. Навколо зібралося багато зівак, а я шукаю поглядом Лію, а коли не знаходжу, влітаю у під’їзд, але там мене зупиняє один з поліціянтів. 

- Ви куди? - питає серйозним тоном. - Живете тут? 

- Ні, тут дівчина моя живе. На третьому поверсі, - швидко відповідаю. 

- На третьому? - хмуриться поліціянт, а мені його вираз обличчя зовсім не подобається. Вже за мить я і сам розумію чому…