Розділ 20 "Зайва"

Дорога займає якихось десять хвилин, а мені хочеться, щоб ми їхали цілу вічність. Долоні пітніють, а подих перехоплює. Не хочу думати про погане, але якби це було так просто. У мене немає жодних сподівань на те, що батьки Каміля приймуть мене, але хочеться вірити хоча б у те, що вони не показуватимуть свою неприязнь відкрито. 

- Не хвилюйся ти так. Все добре буде! - впевненості Каміля можна позаздрити. Він кладе свою долоню мені на коліно і легенько стискає. При цьому усміхається так щиро і відкрито, що і мені припадає трішки його впевненості. 

Кіра весь шлях мовчить, залипаючи в телефоні. Вона, як і Каміль, здається зібраною та спокійною. Невже тільки я не можу знайти собі місця? 

Ресторан, де призначена зустріч, знаходиться на набережній. Місце шалено гарне, але зараз не той час, щоб милуватися дизайном і краєвидами. 

Каміль подає мені руку, коли намагаюся самостійно вийти з машини, а коли таки ступаю на асфальт, обіймає за талію і цілує у скроню. 

- Все буде добре, маленька. Покладись на мене, - шепоче на вушко, і я легенько киваю. Не знаю, як все мине, але те, що Каміль зі мною, дорого коштує. 

Кіра проходить у зал першою, а ми за нею. Зацікавлено озираюся навколо, поки Каміль зупиняється біля офіціанта, й одразу помічаю його батьків на іншому кінці залу. Тільки от крім них за столом сидять й інші люди. Фелікс, який ліниво оглядає зал, і, швидше за все, його батьки, котрі розмовляють про щось між собою. 

Та найбільше мене дивує те, що, крім цих двох родин, за столом є ще третя. Аліна і, швидше за все, її мама і тато. Просто з матір’ю вона дуже схожа. 

- Йдемо? - питає Каміль, обіймаючи мене за талію. 

- Чому тут Аліна? - голос починає тремтіти, і я нічого не можу з цим зробити. Зрозуміло, чому вона з’явилася. І не одна. Можливо, саме сьогодні її батьки та батьки Каміля збиралися заручити цих двох… а тут я намалювалася.

Каміль хмуриться і переводить погляд туди, де зібралися усі. Здається, він також здивований, але дуже швидко опановує себе. 

- Тобі не варто про це хвилюватися, - він усміхається і легенько підштовхує мене вперед. - Ходімо. Всі чекають тільки нас! 

Мені нічого не залишається, як натягнути на обличчя абсолютно нещиру усмішку й прямувати до столика. Кіра якраз підійшла, і Фелікс одразу оживився. Навіть телефон відклав і підвівся, щоб поцілувати дівчині руку. 

Їй доводиться сісти поруч з ним, і зараз мені дуже шкода подругу. Неозброєним оком видно, що Фелікс їй не подобається. 

- Вітаю усіх! - Каміль зупиняється біля столу, а я разом з ним. Дуже важко витримати погляди усіх тут присутніх. Особливо важкий він у батька Каміля. Здається, цей чоловік зараз вибухне від обурення. - Хочу познайомити вас з моєю дівчиною, Лією. 

- Дівчиною? - вигукує Аліна, і її обличчя просто перекошується від ненависті.  - Це жарт такий? 

- Я схожий на жартівника? - стримано питає хлопець. Я бачу, як розгублено переглядаються батьки Аліни, і, швидше за все, мої припущення правильні. Вони прийшли сюди не просто так. 

- Привіт, Ліє! - дивно та доволі щиро зі мною вітається саме Фелікс. 

Стримано киваю і розумію, що було б правильно щось сказати, а не мовчати як риба. 

- Добрий вечір! Пробачте за те, що прийшла без запрошення. Каміль попросив скласти йому компанію, і я погодилася, - дивно, та виходить у мене доволі впевнено. 

Рука Каміля легенько погладжує мою спину на знак підтримки, отже, я все зробила правильно. 

- Сідайте за стіл, - відповідає мама хлопця і на мене старається не дивитися. - Будемо вечеряти. 

Так вже виходить, що сидіти мені доводиться навпроти Аліни, а з правого боку від мене Кіра. Маленька, але все ж підтримка. 

Перший шок спадає практично через хвилину. Мені навіть вдається перевести подих, але спокій триває недовго. Нам приносять страви, які виглядають не дуже апетитно, і я поняття не маю, як їх треба їсти. Аліна тільки посміхається, помітивши моє розгублення, і, здається, розуміє без слів. 

- Камілю, як давно ви з Лією разом? - схоже, Аліна не готова сидіти мовчки, тому привертає увагу всіх присутніх до нас. 

- Достатньо, - стримано відповідає хлопець. - Мені здавалося, що ми зібралися тут для того, щоб обговорити весілля сестри, а не моє особисте життя. 

Аліна хмуриться і замовкає. На деякий час всі розмови дійсно переходять на тему весілля, а я можу нормально дихати. Страву їм повільно та обережно. І байдуже, що шматок у горло не лізе. Просто сидіти буде ще гірше. 

- Ліє, ти навчаєшся? - несподівано запитує мама Каміля, і я витягуюся, наче струна. 

- Так, на архітектора, - тихо відповідаю. 

- Ми в одній групі, мамо, - додає Кіра. - Лія - гордість нашої групи. Відмінниця. 

- Справді? - жінка скептично кривить губи, і мені це зовсім не подобається. - А хто твої батьки? Чим вони займаються? 

- У Лії немає батька, а мама на заводі працює, - несподівано відповідає Каміль, і за столом настає така тиша, наче всі одночасно перестали дихати. 

Бачу, як задоволено посміхається Аліна, і стає боляче. Здається, сталося те, чого я найбільше боялася…