Розділ 19 "Сімейна зустріч"

Час до четверга злітає якось надто швидко. Не встигаю озирнутися, а вже кінець тижня. Мені зовсім не хочеться, щоб дні летіли так швидко. По-перше, у неділю весілля у Кіри, якого ніхто з нас не чекає, а по-друге, вже завтра Каміль переїздить у свою квартиру. 

Після його пропозиції ми більше не говорили на цю тему. Хлопець повністю занурився у роботу, якою його засипали по саму голову, і бачилися ми тільки зранку і ввечері. При цьому він не забував говорити мені компліменти й цілувати так, щоб земля тікала з-під ніг. 

А ще мене хвилювала Кіра. Вона виглядала абсолютно спокійною і навіть веселою. Практично кожного вечора гуляла з Денисом і навіть не згадувала про те, що вже в суботу стане дружиною зовсім іншого хлопця. 

Можливо, вона і змирилася, а, можливо, було ще щось, чого Кіра мені не розповідала. А от я тримати усе в собі не могла і таки розповіла їй про стосунки з Камілем. Як на мене, вона мала право знати. 

Ми якраз поверталися з універу додому в понеділок, і я сказала їй правду. Дивно, та Кіра практично не здивувалася. Напевно, помітила, що між нами щось таки є. 

- Хочу побажати вам щастя, Ліє. Але краще побажаю сил, - зітхає. - Я щаслива за вас і за брата, але не впевнена, що батьки підтримають ці стосунки. Для них ідеальна кандидатка на роль невістки - це Аліна. 

- Але ж Каміль не кохає її! - випалюю емоційно. 

- Ти серйозно? - хмикає. - Я також не кохаю Фелікса, але хіба когось це хвилює? 

І тут Кіра має рацію… Її слова важким тягарем осідають у моїй свідомості, але я пригадую слова Каміля, що все буде добре, тому стараюся не панікувати. 

- Завтра вечеря двох родин, - бурчить Кіра в четвер після обіду, коли повертаємося у її квартиру. - Моєї та Фелікса. Остання, так би мовити, зустріч перед весіллям. 

- Каміль також запрошений? - цікавлюся. 

- Ага, - киває Кіра і дістає з холодильника воду. 

- Ти чудово тримаєшся, Кіро, - сідаю за стіл і зацікавлено розглядаю дівчину. - Змирилася? 

- Я б так не сказала, - вона напружено усміхається і поправляє уявні складки на сукні. - У мене зустріч з Денисом. Сподіваюся, що ти зможеш відволікти мого братика на цей вечір.  

Кіра мені підморгує і залишає квартиру, а я вирішую приготувати щось смачненьке для Каміля. Останні кілька днів він приходить дуже пізно, а вже завтра так взагалі переїде у свою нову квартиру. Я так і не змогла дати йому відповідь, чи готова жити там з ним. З одного боку, дуже цього хочу, а з іншого - так само сильно боюсь. І нічого з цим страхом зробити не можу. 

Каміль з’являється рівно о десятій. Гримають вхідні двері, і вже за хвилину він проходить у вітальню. Втомлений, але однаково дуже гарний. А ще у нього в руках піони, тепер мої улюблені квіти. 

- Я скучив, - наближається, а я одразу огортаю його шию руками та цілую. 

- Я також, - шепочу. 

Ми не бачилися всього лиш один день, а таке враження, наче вічність минула. Невже тепер завжди так буде? 

Поки ставлю квіти у вазу, Каміль прямує в душ. Чекаю його на кухні та розігріваю вечерю. Він повертається до мене хвилин через двадцять й огортає талію руками. Від нього пахне гелем для душу, а волосся все ще мокре. Та мені такий його вигляд шалено подобається. 

- Голодний? - під його прямим поглядом все ще ніяковію. Знаю, що Каміль хоче більшого, ніж поцілунки, але поки не готова дати йому це. 

- Дуже… - усміхається і цілує мене в кінчик носа. Сідає за стіл, а я метушусь біля плити. 

- Де Кіра? - питає, коли ставлю на стіл столові прилади. 

- У неї справи. Готує доповідь з одногрупницею, - випалюю перше, що на думку спадає. 

Здається, Камілю цієї інформації достатньо, щоб заспокоїтися. Він вечеряє, а я сиджу навпроти та п’ю чай. 

- Як там твій друг? - питає хлопець, відкинувшись на спинку крісла. 

Хочеться закотити очі до неба, але я лише хмикаю. Каміль кожного вечора питає мене про Тараса. Не знаю чому, але йому здається, що Тарас все ще хоче бути зі мною. І йому байдуже, що сам хлопець всіляко ігнорує мене в універі. 

- Він більше не мій друг, - відповідаю спокійно. - До речі, Кіра говорила, що завтра у вас сімейна вечеря. Ти також маєш там бути?

- Ага, - відповідає Каміль. - До речі, забув сказати, що ти теж запрошена. Хочу ще раз відрекомендувати тебе своїм батька, але тепер як мою дівчину. 

Від такої заяви давлюся чаєм і починаю надривно кашляти. Схоже, Каміль вміє дивувати та доводити до інфаркту. Хлопець тим часом підводиться на ноги й гладить мене по спині. 

- Пробач, - говорить. - Знаю, що ти здивована, але не бачу причин тягнути з цим. Я хочу, щоб ти жила зі мною і щоб все було правильно. Навіть не уявляю, що буду повертатися у квартиру, а там не буде тебе. 

Каміль відкидає волосся з моєї шиї й цілує туди ж. Я навіть про кашель забуваю від таких дій з його боку. 

- Ти дійсно думаєш, що твої батьки приймуть ці стосунки? - питаю те, що хвилює зараз найбільше. 

- У них немає іншого виходу, - впевненість у голосі хлопця і мені допомагає трохи підняти бойовий дух.