Розділ 18 "Пропозиція Каміля"

Як згодом виявилося, Каміль дійсно телефонував мені. І не один раз. Поки я була в бібліотеці, він набирав мене разів десять і весь цей час чекав, коли я з’явлюся. Все це я дізналася з повідомлення, яке надійшло на телефон, саме в той час, коли ми їхали дорогою. 

Не втримавшись від спокуси, я міцно тримала в руках букет і раз за разом вдихала неймовірний аромат цих квітів. Мені завжди подобалися піони, навіть більше за троянди. Не знаю, чому так, адже ні тих, ні інших мені ніхто не дарував. І тут Каміль вгадав з моїми побажаннями, практично нічого про мене не знаючи. 

Їдемо мовчки, і я не знаю, куди везе мене цей хлопець, але з ним я готова хоч на край світу. От справді, є така довіра до цієї людини. Ми знаємо зовсім мало, а таке враження, що все життя разом. 

Коли автомобіль заїжджає на територію новенького житлового комплексу, де є навіть шлагбаум та охорона, я зацікавлено озираюся навколо. Тут є величезний дитячий майданчик, стоянка і навіть магазин. Навіть уявити страшно, скільки коштує квартира тут. Мені за три життя на неї не назбирати. 

Автомобіль спускається на підземну стоянку і зупиняється між двома білими лініями. Каміль виходить з автомобіля першим, а я за ним. 

- Можеш квіти залишити тут. Ми ненадовго, - киває на квіти, котрі я продовжую тримати в руках. 

Залишаю букет на сидінні, і Каміль одразу бере мою руку у свою. Ми прямуємо до ліфта, і, коли він приїздить, заходимо всередину. Виявляється, що він повністю дзеркальний. Тепер я бачу наші відображення і можу відкрито розглядати хлопця. 

Не можу сказати, що виглядаю так само яскраво, як Аліна, але поруч з Камілем я схожа на маленьку дівчинку, а він - наче мій захисник. Високий, широкоплечий і такий гарний. 

- Ти така мила зараз, - хмикає Каміль, своєю чергою розглядаючи мене. - Я божеволію від твоїх очей, маленька. 

Він повертається до мене обличчям, тому що розглядати мене у дзеркалі замало. Торкається пальцями волосся і проводить по усій довжині. Його очі спрямовані у мої, і я також божеволію, тому що готова тонути у цих блакитних озерах раз за разом. 

Поцілунок виходить коротким, але таким необхідним нам обом. Ліфт зупиняється на дванадцятому поверсі, і Каміль веде мене за собою до одних з двох дверей, що тут є. 

- Це твоя квартира? - питаю, поки він відмикає двері. 

- Вгадала, - усміхається. - Хочу показати її тобі. 

Не розумію, навіщо це Камілю, але слухняно переступаю поріг і розглядаю світлий коридор, а за ним і вітальню з кухнею. Панорамні вікна додають чарівності цьому місцю, як і світлий інтер'єр. Ремонт практично завершено. Залишилися тільки меблі, штори й деякі дрібні деталі. 

- Як тобі тут? - Каміль зупиняється у мене за спиною та кладе свої долоні мені на плечі. 

- Дуже гарно, - відповідаю щиро. - Видно, що дизайнер постарався. Тільки не можу зрозуміти, чому ти привіз мене сюди. 

Повертаюся обличчям до хлопця і чекаю на його відповідь. Каміль мовчить, тільки усміхається кутиками губ. 

- Я хочу, щоб ти жила тут зі мною, - говорить тихо, але так проникливо. 

- Ти жартуєш? - я справді не можу повірити, що йому це треба. Ми знайомі зовсім мало часу і зустрічаємося всього два дні. Ця пропозиція схожа на якийсь жарт. Тільки от сам Каміль залишається абсолютно серйозним. 

- Ти мені необхідна, Ліє, - його рука тягнеться до мого обличчя, і пальці легенько торкаються щоки. - Я ще ніколи нічого подібного не відчував. Хочу, щоб ти була поруч. Хочу цілувати тебе і раз за разом бачити ці зелені очі, від яких зносить дах. Я не розумію, що зі мною, але точно знаю, що хочу жити з тобою. 

Каміль знову цілує, а я не знаю, що йому відповісти. Я також хочу бачити його і відчувати, але є страх, що життя разом змінить наші стосунки. А що, коли я набридну йому? Таке ж може бути… Ще кілька днів тому ми були абсолютно чужими, а вже сьогодні ми в його квартирі й Каміль цілує так, наче збирається закарбувати на моїх устах своє ім’я. 

Каміль

Я не знаю, що зі мною відбувається. Це наче затьмарення якесь. Усі мої думки зводяться до однієї дівчини, яка начебто і не відрізняється нічим від всіх інших. 

Та це тільки на перший погляд, тому що у Лії особливе не тільки ім’я. Вона розумна, мила, добра і її очі такі глибокі, а уста хочеться цілувати раз за разом. 

Спочатку я вважав її мисливицею за грошима, а тепер розумію, як сильно помилявся. Лія, напевно, найщиріша людина з усіх, кого я знаю. Від її голосу у мене мурахи, а від поцілунків зносить дах. 

- Ти здивував мене, друже, - Арсен проходить у мій кабінет і сідає в крісло. - Лія дійсно твоя дівчина?

Знаю, що його добряче зачепило те, що Лія вказує на його помилки. Але хай там як, я вдячний їй за правду. Ця дівчина чудово розбирається у будівельній справі, і в майбутньому на неї чекає шалена популярність. 

- Так, - відповідаю без заминки. - Чому таке здивування на обличчі? 

- Можливо тому, що це місце належить Аліні, - хмикає друг. - Видно, що Лія не з твого кола. Думаєш, батько дозволить тобі бути з нею?

Чесно кажучи, про це я поки що не думав… Так, батько спить і бачить, що я зроблю пропозицію Аліні, але цього не буде. Цю дівчину я знаю практично все своє життя і жодних почуттів у мене до неї немає.