Розділ 17 "Перші квіти"

Повернувшись у квартиру Кіри, ми з Камілем розходимося по кімнатах. У мене все ще мурашки в животі й усмішка від вуха до вуха. Хто б міг подумати, що цей хлопець всього за один день зможе перевернути моє життя з ніг на голову. А йому це вдалося! 

Кіра з’являється в кімнаті через п’ять хвилин після мого приходу. Мене сильно дивує те, що вона більше не здається мені вбитою горем. Усміхається і розповідає про те, як вони з Денисом провели цей день. 

Мені хочеться запитати, навіщо їй Денис, якщо зовсім скоро дівчина вийде за іншого, але я не можу. Просто зараз вона такою щасливою здається, що я просто не можу це зруйнувати. 

Ввечері ми вирішуємо переглянути фільм, і Кіра замовляє нам піцу. Розмістившись у вітальні, ми переглядаємо комедію, а я все чекаю, коли до нас приєднається Каміль. 

- Братик спить! - заявляє Кіра, повернувшись з його кімнати. - Схоже, ця робота забирає у нього останні сили. 

Фільм закінчується доволі пізно, і коли Кіра йде в душ, я вирішую зазирнути до хлопця. Просто не можу піти спати, поки не побачу його хоча б одним оком. 

Прочинивши двері, зазираю всередину й, не втримавшись, заходжу у кімнату хлопця. Він спить на животі, поклавши під голову руки. Голий по пояс і такий гарний… 

Зупинившись біля ліжка, я збираюся вкрити його пледом, як робила це вчора, але чомусь в останній момент передумую. Натомість сідаю на край ліжка й обережно торкаюся пальцями його спини. Проводжу подушечками вздовж хребта і відчуваю, як метелики у животі знову оживають. 

Каміль продовжує міцно  спати й навіть не здогадується, що я тут, поруч з ним. І коли я збираюся піти, абсолютно несподівано він хапає мене за руку та розплющує очі. 

- Попалася? - усміхається, при цьому дивлячись так проникливо, що у мене шкіра сиротами вкривається. 

- Я просто хотіла побажати тобі спокійної ночі, - випалюю розгублено та збентежено. 

Каміль швидко сідає і тепер переді мною оголений по пояс хлопець. Дуже гарний хлопець… 

Голосно ковтаю слину й намагаюся дивитися куди завгодно, лиш би не на його тіло. Каміль при цьому тільки погіршує ситуацію, тому що обережно кладе мою долоню собі на груди, туди, де б’ється серце, і накриває її своєю. 

- Мені подобається таке пробудження, - він усміхається і сам цілує. Мені ж нічого не залишається, як піддатися цій спокусі. Цілуватися і при цьому відчувати, як швидко б’ється його серце - просто неймовірно. 

- Кіра може нас застукати, - першою завершую поцілунок, пригадавши, що скоро подруга вийде з душу. 

- І що? Ти моя дівчина, Ліє. Забула? - він усміхається, а я не можу так просто все це сприймати. 

А що, коли Кіра не зрадіє такій новині? Що, коли скаже, наче я спокусила її брата? І байдуже, що спокусниця з мене ще та! Факт залишається фактом! 

- Я бачу, що ти думаєш не про те, маленька, - Каміль торкається пальцями моєї щоки й так ніжно усміхається, що хочеться думати тільки про нього. - Я сам все поясню Кірі. Не хвилюйся за це. До того ж через кілька днів я повертаюся у свою квартиру. 

Новина про те, що Каміль більше не буде жити тут, трохи вибиває мене з колії. Виходить, ми не будемо так часто бачитися, як зараз… 

- Добре, - це все, що можу відповісти на його заяву. 

- Що “добре”, Ліє? - підводить брови хлопець. - Ти засмутилася? 

- А сам як думаєш? Тебе не буде поруч, - знизую плечима. 

- Я нікуди не збираюся зникати, маленька, - тепло відповідає Каміль. - От побачиш. Так навіть краще буде. 

Хочеться у це вірити, але не виходить. Я і так кожної хвилини чекаю, що Каміль скаже, наче все це просто гра і немає між нами нічого. І наче бачу в його очах щирі почуття і ці слова, що він говорить, але страх надто великий. І нічого з ним не зробити. 

Перед тим, як піти, ми знову цілуємося, а коли повертаюся в кімнату до Кіри, дівчини ще немає. Лягаю під ковдру і накриваю гарячі уста пальцями. Хочеться усміхатися, тому що все начебто добре, але не виходить. 

Здається, у стосунках з Камілем я завжди буду відчувати страх. Ще не факт, що ці стосунки триватимуть довго, адже такий хлопець, як він, точно хоче чогось більшого, а я поки що не готова це дати. 

- Не спиш? - у кімнату повертається Кіра і лягає поруч. - Про що думаєш? 

- Не знаю навіть. Про все, - тихо відповідаю. 

- Краще не думати, Ліє, а то голова йде обертом, - хмикає дівчина. - Треба слухати своє серце. Тільки воно може порадити, як вчинити в тому чи іншому випадку. 

Слова Кіри добряче так зачіпають. Здається, зараз вона говорить про Фелікса та Дениса. Швидше за все, її серце на боці другого. 

Наступного ранку Каміль з’являється на кухні після пробіжки й, поки Кіри немає, дарує мені ранковий поцілунок. Снідаємо всі разом, і я постійно ловлю на собі його погляди. Мушу визнати, що це шалено приємно. 

Сьогодні чудова погода і студенти проводять час на вулиці. Коли бачу серед гучних компаній Тараса та Дениса, одразу стає ніяково. Я ж зовсім забула, що вчора Каміль говорив з Тарасом. І як тепер пояснити все  хлопцеві? 

- Привіт! - Кіра широко усміхається Денису, а я тільки киваю. Тарас розглядає мене прискіпливо і, швидше за все, чекає якихось пояснень. Тільки от я не готова говорити щось, поки поруч подруга.