Подаруй мені надію Книга 1

Розділ 12 "Ревність"

Знаю, що діяла на емоціях, коли телефонувала Тарасу, і не минуло п’яти хвилин, як я почала шкодувати про свій вчинок. Ну неправильно викликати хлопця в таку погоду лише тому, що побачене в офісі добряче так різонуло по грудях. Здається, що я його використовую, щоб приглушити власний біль. 

Коли ж бачу, як поруч з офісом зупиняється знайомий автомобіль, не зважаючи на дощ, біжу до нього. Не хочу, щоб Тарас виходив і мокнув. Досить того, що він і так приїхав. 

Швидко сідаю у теплий  салон й одразу відчуваю дискомфорт від того, що одяг намок, як і волосся. Навіть думати не хочу, як жахливо зараз виглядаю. 

- Привіт! Дякую, що приїхав! - розумію, що відмовчуватись не вийде, тому вдається навіть мило усміхатися хлопцеві. 

- Та без проблем, - легко відповідає Тарас. - До речі, не розкажеш, що тут робила? 

- Тут працює брат Кіри, а я возила йому документи, - відповідаю. 

- Ви настільки з ним близькі? - дивується Тарас, а я розумію, що не варто говорити йому про те, що ми живемо в одній квартирі. 

- Та ні,  - стримано відповідаю. - Просто Кіра на побаченні, а документи були необхідні терміново. От і довелося мені. 

Здається, моя відповідь подобається Тарасу. Принаймні він киває і скеровує автівку в потік інших машин. Я не знаю, куди ми їдемо, але повністю покладаюся на хлопця. Думаю, він вигадає щось цікаве. 

Слова Аліни все ще по колу крутяться в голові й підштовхують мене до того, щоб не їхати до Кіри, а залишатися з Тарасом. Ця гарна дівчина - наречена Каміля, і поки вони планували своє весілля, я мріяла про цього хлопця! 

- Ліє! Ти мене чуєш? - голос Тараса доноситься, наче крізь туман. Пізно до мене доходить, що кличе він мене вже не перший раз. Доводитися опановувати себе, а то щось знову не туди мене понесло. 

- Ой, пробач! Замислилася просто, - намагаюся усміхнутися, але виходить так собі. 

- Я сказав, що хочу піти з тобою у кафе. Ти не проти? - питає. 

- Та ні, - у кафе так у кафе. Лиш би не до Кіри, де доведеться побачитися з Камілем.

Тарас дійсно привозить мене в нове, але дуже миле кафе, і ми замовляємо собі по чашці чаю, щоб зігрітися, і десерти. Поки чекаємо, думаю над темою для розмови. Ну не будемо ми мовчки сидіти! Тільки от хлопець сам розв’язує це питання. 

- Ви з Кірою близькі подруги? - питає. 

- Взагалі-то, ми подругами стали зовсім недавно, - відповідаю спокійно. - Кіра допомогла мені в одній справі, і так ми зблизилися. А ви з Денисом? 

- Він - мій двоюрідний брат, - відповідає з усмішкою. 

- Справді? Це чудово! - усміхаюся. - А чим ти займаєшся? 

- Працюю на автосервісі. Не кожного дня, але підробіток, як такий, є, - говорить. - А ти? 

- А я працювала в магазині, але нещодавно його зачинили на ремонт. Збираюся шукати щось інше, - сама не помічаю, як розмова з Тарасом починає затягувати. Доволі швидко ми переходимо на більш особисті теми, і це зовсім мене не лякає. 

Випиваємо чай за розмовами і їмо десерти. Коли ж настав час їхати, Тарас сам платить, і це доволі приємно. 

- Я щасливий, що ти подзвонила сьогодні. Чесно кажучи, думав, що така дівчина, як ти, шукає чогось кращого, - говорить Тарас, спрямовуючи автомобіль у бік, де живе Кіра. 

- Я взагалі нічого не шукаю, Тарасе, - спокійно відповідаю. - Просто хочу бути щасливою. 

Хлопець усміхається, і далі їдемо мовчки. Дощ тільки набирає обертів, тому прошу Тараса заїхати на підземну стоянку. Він зупиняє автомобіль на вільному місці, і ми разом виходимо з салону. 

- Я дуже сподіваюся, що це не остання наша зустріч, - усміхається Тарас. 

- Я також, - відповідаю абсолютно щиро. Я щаслива, що провела цей вечір з Тарасом. Він хороший і милий. А про Каміля треба просто забути. 

Шкода лише, що мої бажання не збігаються з тим, що підготувала мені сама доля. Саме в той момент, коли Тарас торкається губами моєї щоки, на стоянку заїжджає знайомий білий автомобіль. Стає ніяково, адже Каміль точно нас побачив. Та з іншого боку, хто він такий, щоб я чогось боялася? 

Тарас прощається і швидко прямує до свого автомобіля. Сідає за кермо і їде геть, а от Каміль якраз виходить на вулицю і здається мені злим чи то роздратованим. 

- Хто це був? - питає одразу, тільки-но рівняється зі мною. 

- Мій друг, - не розумію його реакції, але не поспішаю ще щось пояснювати. 

- І всі друзі тебе цілують? - чергове дивне запитання з його уст. 

- А тобі що до того? - бурчу. Мене зачіпає те, що Каміль поводиться негарно. - Я ж не заперечую, щоб ти зі своєю нареченою цілувався! 

- Ти про що? - здається, хлопець не розуміє, що я маю на увазі. Забув, що має наречену? Чи не думав, що Аліна розкаже мені правду? 

- Та байдуже! - не хочу сваритися через це. Хто я така, щоб щось йому говорити. Ніхто, як і він мені! 

Першою заходжу в ліфт, а Каміль за мною. Стоїть позаду й похмуро розглядає мою потилицю. Хочу вдавати, що все чудово і мене зовсім не зачіпає його близькість, але кляті мурашки бігають тілом, і я не можу второпати, чому нічого подібного не відчуваю поруч з Тарасом. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше