Розділ 11 "Чергове розчарування"

Наступного ранку стараюся триматися віддалено від Каміля. Не дивлюсь у його бік і відбуваюся загальними фразами. Після сніданку їдемо з Кірою в універ, але дорогою вона знову згадує про світський вечір, який відбудеться в суботу. 

- Ліє, ти навіть не уявляєш, наскільки я ненавиджу такі заходи, - зітхає. - Якщо складеш мені компанію, я буду дуже щасливою. 

- Але ж мене ніхто не запрошував туди, - хмикаю. 

- Так це не проблема, - широко усміхається дівчина. - Я знаю, як дістати тобі запрошення. І щодо сукні не хвилюйся. Сьогодні після пар поїдемо в торговий центр, щось підберемо. 

- Не думаю, що мені вистачить на це коштів, - кажу прямо. 

- От правильно, не думай, - підморгує мені дівчина. - Я сама все куплю. 

Щось мені не подобається ця ідея, але переконати Кіру буде доволі важко. Вона вже вбила це собі в голову, і, здається, вибити не вдасться. Хоча час ще є, все може змінитися…  

Ну де я, а де світські вечори? Ні дорога сукня, ні макіяж не змінять того, що я обірванка без дому та сім’ї. 

Сьогодні знову накрапає дощ, і всі студенти пройшли в будівлю. Не знаю, збіг це чи ні, але на тому ж місці, що й вчора, на нас вже чекають Денис з Тарасом. Кіра миттєво розцвітає від щастя, і ми наближаємося до них. 

- Привіт! - Тарас зацікавлено мене розглядає, а я просто усміхаюся йому. 

- Привіт! - відповідаю. 

У Дениса з Кірою своя розмова, лише краєм вуха чую, що вони домовляються про якусь зустріч. 

- Які плани на сьогодні? Може, прогуляємося ввечері? - питає Тарас, а я трохи бентежусь. Знаю, що вчора начебто зробила крок назустріч, але сьогодні знову готова зробити крок назад. 

Можливо, річ у тім, що Каміль не хоче покидати мої думки? 

- Не впевнена, що сьогодні зможу. Пробач, - стримано відповідаю. 

- Нічого. Тоді іншим разом, - Тарас усміхається, і я радію, що він не образився. 

Пари минають швидко і легко. Я люблю слухати викладачів і вивчати щось нове. Хочу в майбутньому користуватися цими знаннями, адже самій доведеться будувати власну кар’єру. Тут мені ніхто не допоможе. 

На великій перерві купуємо з Кірою каву і сідаємо на підвіконня в коридорі. За вікном все ще мрячить дощ, тому виходити на вулицю зовсім не хочеться. 

- У нас з Денисом сьогодні побачення, - радісно заявляє. 

- Чудова новина! - щиро відповідаю. - Він тобі подобається? 

- Дуже! - усміхається дівчина. - Тільки… не говори Камілю нічого, добре? Не впевнена, що він зрадіє. 

- Чому? - дивуюся. - Він же твій брат.

- Денис не з нашого кола. І це величезний мінус, - зітхає Кіра. - Якщо ми будемо разом, я спробую якось це владнати. Але поки що сама нічого не розумію, тому… давай просто тримати це в таємниці. 

- І що ти скажеш Камілю? Де була? - питаю. 

- Ну… скажу, що записалася на додаткові заняття, - замислюється дівчина. - Ти ж мене підтримаєш? 

- Звісно, - ненавиджу брехню, але якщо згадати, скільки хорошого зробила для мене Кіра, вибору, як такого, немає. 

Після пар їдемо додому, і Кіра одразу ж береться за підготовку до побачення. Обирає гарну сукню блакитного кольору, волосся накручує у пружні локони й фарбує без того виразні очі. 

- Ну як? - крутиться перед дзеркалом, намагаючись знайти якісь неточності в образі. 

- Ти прекрасно виглядаєш, - кажу абсолютно щиро.

Саме в цей час оживає телефон дівчини, і за її широкою усмішкою розумію, що це Денис. Вони воркують кілька хвилин, а я йду на кухню, щоб не заважати їм. Збираюся готувати вечерю, щоб якось себе розважити, а ще треба пошукати в інтернеті якісь вакансії. Гроші скоро закінчаться, і це мені зовсім не подобається. 

- Я пішла! - Кіра повертається до мене через кілька хвилин і цілує у щоку. - Якщо що, я на додаткових заняттях. 

- Ага! - відповідаю. 

Наступні пів години готую вечерю і заразом переглядаю вакансії з приводу роботи. Важко знайти щось таке, що буде відповідати моїм вимогам. Щоб і платили добре, і графік був гнучким. Мені не можна пропускати пари, інакше попруть з універу. 

Коли телефон починає дзвонити просто в руці, здивовано витріщаюся на незнайомий номер. Уявлення не маю, хто це може бути, тому вирішую відповісти, щоб дізнатися. 

- Слухаю! - вимикаю духовку, в якій запікається риба, і сідаю на високий стілець. 

- Привіт, Ліє! Це Каміль! - чую голос хлопця і розгублено завмираю. Чому він телефонує до мене? Дізнався про побачення Кіри? 

- Привіт! - вирішую не панікувати надто рано і слухаю його наступні слова. 

- Мені допомога твоя потрібна. Питання життя та смерті, - голос у хлопця серйозний, отже, щось таки сталося. 

- Я слухаю! - затамовую подих, чекаючи наступних слів. 

- Я до Кіри телефонував, але вона зайнята зараз, тому вся надія на тебе, - продовжує Каміль. У моїй кімнаті на ліжку має лежати чорна тека. Можеш привезти її в офіс? Вона мені терміново потрібна.