Розділ 10 "Почуття"

Здається, дарма я хвилювалася щодо цього вечора. Тарас поводиться стримано й доволі мило. Він не чіпляється до мене і навіть ділиться попкорном. Фільм виявляється доволі цікавим і веселим. На деякий час мені вдається розслабитися і відпочити. 

Після завершення хлопці запрошують нас у кафе, і Кіра погоджується першою. Поки Денис розповідає Кірі про свої захоплення, Тарас ділиться зі мною враженнями від фільму. Виявляється, він доволі цікавий співрозмовник, і якось плавно й практично непомітно для мене ми починаємо зближуватися. 

- Сподіваюся, що це не остання наша зустріч, - говорить хлопець, коли виходимо на вулицю і зупиняємося під навісом, тому що дощ ллє як з відра. Денис з Кірою стоять трохи поодаль, і дівчина виглядає дуже радісною. 

- Звісно, ні. Ми ж в одному універі навчаємось, - усміхаюсь. 

- Так я не про те. Проведімо разом час. Тільки… вже удвох. Погуляємо чи в кафе посидимо, - Тарас не робить спроб торкнутися мене. Стоїть навпроти й зацікавлено розглядає. 

- Я подумаю, - не впевнена, що роблю правильно, але відступати не хочу. Тарас хороший хлопець, і нічого не станеться, якщо ми проведемо разом час. 

- Залишиш свій номер? - питає, а я швидко диктую йому цифри. Якщо вже вирішила бути сміливою,  відступати не буду. 

Ми прощаємося біля кінотеатру і додому їдемо удвох з Кірою. Поки дівчина захопливо розповідає про Дениса, я розумію, що між цими двома щось розпочинається.

Каміля у квартирі немає, тому я швидко переодягаюся і берусь за приготування вечері. Здається, у хлопця багато роботи в холдингу, якщо він проводить там так багато часу. Поки ріжу овочі на салат, знову мимоволі порівнюю Каміля з Тарасом. Знаю, що вони абсолютно різні, але чомусь думки вперто несуть мене у це русло. 

- Про що думаєш? 

Я настільки глибоко поринаю у роздуми, що навіть не помічаю, коли повертається сам Каміль. Він несподівано з'являється у мене за спиною, і саме його голос змушує мене підстрибнути від несподіванки й замість огірка порізати собі пальця. 

- Ай! - скрикую від болю, і ніж випадає з моїх рук. 

Каміль діє швидко і зовсім неочікувано для мене. Хапає за руку і веде за собою до раковини. Вмикає воду і підставляє мій палець під холодний струмінь.

- Болить? - стривожено питає, а я і слова сказати не можу. 

Просто зараз палець хвилює мене менш за все. Каміль зовсім поруч, і я знову відчуваю аромат його парфумів, а ще його руки так ніжно тримають мою кінцівку. Як тут два слова докупи зібрати? 

- Все нормально, - ховаю червоне обличчя за пасмами волосся, але хлопцеві це не подобається. Чому тоді він однією рукою ховає пасма мені за вухо, а іншою все ще тримає мою руку над водою? 

- Справді? - здається, він мені не вірить, і на кілька секунд ми обоє замовкаємо надто близько одне до одного. Невже Каміль відчуває те ж, що і я? Я ж бачу, як хмуряться його брови і як проникливо він мене розглядає! 

- Що тут у вас? - голос Кіри розвіює цю магічну атмосферу між нами, і Камілю доводиться мене відпустити. Він відступає і починає шукати аптечку в шухлядах. - Ти поранилася? 

- Нічого страшного. Жити буду, - натягнуто усміхаюся і вимикаю воду. Кров більше не тече, і рана не здається серйозною. 

- Ось! - Каміль ставить на стіл аптечку, а сам чомусь уникає прямого погляду у мій бік. Він просто розвертається і йде, а Кіра бере на себе естафету з обробки мого пораненого пальця. Обробляє і заклеює пластиром.

- Ну все, як новенька! - усміхається. 

- Дякую! - знову продовжую готувати, але вже у компанії Кіри. Дівчина не збирається мені допомагати, тому що не любить цю справу, а з ножами й усім кухонним приладдям взагалі не дружить. 

- Хочеш, щоб я взагалі без пальців залишилася? - заявляє, коли пропоную їй нарізати помідори. 

Вечеряємо у спокійній атмосфері. Переваг говорить Кіра, розповідає про те, як збирається провести літо. Виявляється, у її планах подорож Європою, і це дуже круто. Я також хотіла б побачити світ, але станеться це вже у наступному житті. 

Каміль практично мовчить і дуже глибоко поринає у свої роздуми. Коли закінчує їсти, дякує і просто залишає нас.

- Здається, братик втомився, - Кіра дивиться йому вслід і хмуриться. - Батько не дає йому передихнути. Хоче, щоб наступник був кращим за нього самого. 

Чесно кажучи, мені трохи шкода Каміля. Видно, що він горить роботою і проводить там практично весь час. Чого ще не вистачає його батькові? 

- До речі, цієї суботи ми з братом запрошені на один світський захід. Хочеш з нами? - несподівано питає Кіра.

- Ти серйозно? - хмикаю. - Де я і де світські заходи? 

- Не варто себе недооцінювати! - заявляє Кіра. - Я з тебе таку цукерочку зроблю. Гляди, ще знайдеш там свого принца! 

Після такої заяви мені залишається тільки усміхатися. Не думаю, що це хороша ідея, адже мене туди ніхто не запрошував. Сподіваюся, що Кіра сказала це не серйозно, але, трохи знаючи цю дівчину, все можливо. 

Після того, як мию і складаю посуд, вирішую сходити в душ. Кіра знову дивує мене своєю добротою - вибирає зі свого одягу кілька футболок і штанів та віддає мені. Розумію, що варто дещо купити своє, адже з дому практично нічого не взяла. От завтра цим і займусь.