Розділ 7 "Сніданок-сюрприз"

Каміль повертається до нас у той момент, коли п'ємо чай з бутербродами. На щастя, він одягнувся у спортивні штани та футболку, але я однаково не могла відвести погляду від його мокрого волосся, зачесаного назад, і світлого погляду. 

- Я зараз чисті речі тобі принесу! - заявляє Кіра і залишає нас удвох. Щоб якось приховати своє збентеження, пропоную Камілю чай, і він погоджується. 

- Завтра у мене багато роботи, але хочу одразу тебе попередити. Нікуди не зникай і їдь з Кірою сюди, - говорить, коли ставлю перед ним чашку з чаєм. 

- Я не хочу користуватися добротою Кіри. Завтра планую знайти житло, - сідаю навпроти нього й обхоплюю чашку руками. 

- Думаєш, це так просто? - хмикає Каміль. - Кіра говорила, що вітчим вкрав твої гроші. Давай завтра разом поїдемо до тебе й заберемо їх. 

- Ти серйозно? - витріщаюся на хлопця, як на восьме диво світу. 

- Думаєш, таким можна жартувати? - здіймає брови. 

Я не знаю, можна чи ні, але підтримка з боку Каміля сильно бентежить. Навіщо йому все це? Ми ж не знайомі практично.

- Не думаю… - тихо відповідаю. - Просто не розумію, навіщо тобі допомагати мені. 

- Якби ж я знав, Ліє, - Каміль якось неоднозначно хмикає й тим самим вводить мене у ще більшу розгубленість. 

До нас повертається Кіра і передає мені речі. Вже у ванній кімнаті вдається перевести подих і трохи внормувати думки. А після водних процедур так взагалі хочеться спати. Одягаю ті самі шорти та футболку що й минулого разу, а волосся збираю у косу. 

Коли ж повертаюся на кухню, там вже нікого немає. Ну, звісно, на годиннику за північ, і не тільки я хочу спати.

Кіра вже лежить на ліжку, і завдяки нічнику бачу, що вона не спить. Отже, хоче поговорити. Лягаю на інший край і вкриваюся ковдрою. Знаю, що у дівчини багато запитань, але розмову починаю першою. 

- Пробач, що не сказала правду. Мені здавалося, що мої проблеми не мають тебе хвилювати. 

- А в результаті знову засинаєш поруч зі мною, - хмикає Кіра. - Я не ображаюся. Знаю, що ти дівчина горда. Просто я можу тобі допомогти, то чому не зробити це?

Сподіваюся на те, що вітчим поверне мені гроші, якщо Каміль буде поряд. Тоді я зможу винайняти житло та жити самостійно. Не впевнена, що сам Каміль дійсно хоче їхати зі мною. Можливо, сказав це тільки тому, щоб підтримати. А завтра усе зміниться, і його слова також. 

Засинаю швидко, і в голові навіть думки не допускаю, щоб знову піти, не попрощавшись. Не хочу змушувати Кіру хвилюватися. Ця дівчина так багато для мене зробила, а я… ось така невдячна. 

Наступного ранку прокидаюся першою. Здається, Кіра любить поспати, а от я звикла рано вставати. Щоб якось віддячити цим людям, вирішую приготувати сніданок. Шкода лише, що в холодильнику практично немає продуктів. Саме тому йду на відчайдушний крок. Беру ключі від квартири, що лежать на тумбі, і прямую в магазин, котрий знаходиться на сусідній вулиці. Бачила його вчора, коли їхала сюди з Камілем. 

Грошей у мене не так багато, тому купую лише найнеобхідніше для того, щоб приготувати яєчню. Зібравши покупки у пакет, знову прямую до будинку Кіри й вже біля самих дверей зустрічаюся з Камілем. Він якраз повертається з пробіжки й, коли бачить мене, миттєво хмуриться. 

- Таки тікаєш! - випалює таким тоном, наче я його розчарувала. 

- Не дочекаєшся, - хмикаю. - Я у магазин ходила. У твоєї сестри порожній холодильник. 

Хлопець трохи розгублено витріщається на пакет у моїх руках, а тоді забирає його й зацікавлено зазирає всередину.

- Ти вмієш готувати? - піднімає на мене погляд, а я чомусь усміхаюся. Просто він так здивовано це питає, наче ніколи не бачив дівчат, які на “ти” з кухонним приладдям. 

- Скоро дізнаєшся, - хмикаю. 

Проходимо в під'їзд, а тоді й у ліфт. Поки їдемо вгору, краєчком ока розглядаю хлопця і вдихаю аромат його парфумів. Невже він дійсно бігав? Чому ж тоді виглядає так ідеально? 

Каміль одразу прямує в душ, а я на кухню. Готую яєчню, салат і бутерброди. Не знаю чому, але мені дуже хочеться, щоб Камілю сподобалося. 

Він з'являється на кухні через двадцять хвилин, вже повністю готовий до робочого дня. На ньому світла футболка і сірий піджак. Потерті джинси, а на зап'ясті - дорогий годинник. 

Щойно сідає за стіл, ставлю перед ним усе, що зготувала, а сама сідаю навпроти з чашкою кави у руках. 

- Ого! - здивовано випалює. 

- Куштуй! - намагаюся не показувати йому, наскільки мені цікаво побачити його реакцію. 

Каміль хмикає і кладе до рота перший шматок яєчні. За нею ще й салат і бутерброд на завершення. 

- Виходь за мене! - випалює з повним ротом і виглядає при цьому шалено милим. Здається, йому усе сподобалося.

- Що тут у вас? Я прокинулася від того, що відчула аромат їжі! - Кіра заходить в кімнату і здивовано витріщається на те, як Каміль поїдає свій сніданок. - Спочатку думала, що це сон, а тепер бачу, що ні. Ліє, а мене погодуєш? 

- Звісно! - зараз Кіра дуже схожа на свого брата. Поки вони удвох швидко знищують все, що тарілці, я розглядаю їх з широкою усмішкою.