Розділ 4 "Хороші та погані люди"

- Оце так сюрприз! - регоче Кіра і, забувши про те, що ще мить тому сама розгублено кліпала очима, швидко біжить до незнайомця і міцно його обіймає. 

Одразу відмічаю те, що ці двоє дуже схожі. Світле волосся і блакитні очі видають їх без слів. Отже, він її брат.

- З днем народження, мала! - усміхається блондин, а мені стає шалено ніяково. Як пояснити цьому хлопцеві, чому я тут опинилася? Зовсім не хочеться, щоб Кіра відкривала йому мої таємниці. 

- Дякую, братику! - дівчина цілує його в щоку і згадує про те, що я все ще тут. - До речі, це Лія - моя одногрупниця.

Невпевнено киваю, коли погляд хлопця торкається моїх голих ніг. Відчуваю, як горить обличчя, і хочеться кудись сховатися. 

- Каміль, - коротко відповідає хлопець, а я розумію, що його батьки не менші фантазери, ніж мої. 

Каміль - дуже гарний хлопець. На вигляд йому років двадцять п'ять, і я впевнена, що у нього відбою немає від дівчат. Я ніколи не звертала увагу на осіб протилежної статі. Просто не було на це часу. Та чомусь від погляду цього хлопця горить обличчя, а сироти вкривають тіло. 

- Лія залишилася у мене на ніч. Ми святкували в клубі, а їй далеко їхати додому, - Кіра бреше і при цьому виглядає абсолютно впевнено. 

- Зрозуміло, - Каміль киває і прямує до холодильника. Відчиняє його і хмуриться, коли нічого їстівного там не бачить. - Кіро, ну ти як завжди! Я ж голодний! Просто з літака до тебе! 

- Там піца залишилася! - випалюю. Стояти на місці й кліпати очима зовсім не хочеться, тому наближаюся до хлопця і дістаю залишки піци. - Розігріти вам? 

- Мені не п'ятдесят років, Ліє, - Каміль усміхається, а у мене подих перехоплює від ямочок на його щоках. - Говори на “ти”. 

- Добре, - намагаюся дивитися куди завгодно, лиш би не на нього. Але очі вперто розглядають його обличчя, а ніс вдихає аромат парфумів. 

- Бачу, ви тут вже на “ти”, тому я спати, - хмикає Кіра. - Ліє, доведеться нам ділити одне ліжко, а ти, Камілю, спатимеш у моїй кімнаті. 

- Так я можу і з Лією, - випалює весело, а у мене з рук падає тарілка і розбивається.

- Не лякай мені дівчину! Знаю я твої жарти! - фиркає Кіра і йде, а я швидко присідаю і збираю залишки дорогого посуду. 

- Пробач. Я пожартував, - Каміль також присідає і починає мені допомагати, але цим робить тільки гірше. Його очі дуже близько до моїх, і така увага з його боку сильно напружує. - А це що? 

Несподівано Каміль торкається пальцями моєї скроні й відкидає волосся так, щоб краще бачити рану. 

- Поранилась, - різко підскакую на ноги й, не дивлячись на нього, викидаю залишки посуду у сміття. 

- Ану розкажи, що треба зробити, щоб ось так поранитися, - Каміль хмуриться, а мені хочеться, щоб він знову усміхнувся. Досить того, що Кіра мені допомогла. Не хочу і брата її втягувати у все це. Але ще більше не хочу, щоб мене шкодували такі, як він. 

- Твоя піца! - ставлю перед ним тарілку з розігрітою стравою і вже збираюся йти, коли хлопець несподівано хапає мене за руку. 

- Я дуже сподіваюся, що ти не принесеш проблеми моїй сестрі. Вона дівчина наївна, і це її проблема. Вірить всім підряд, - Каміль говорить тихо і так проникливо, що від страху у мене мурашки шкірою. 

- Не хвилюйся. Нічого такого не буде! - навіть не знаю, де беруться сили. Можливо, я просто не хочу, щоб цей хлопець бачив, наскільки я зараз розбита. Саме тому збираю докупи останні сили і йду, високо піднявши голову. 

Лише в коридорі доводиться схопитися за стіну, тому що ноги тремтять і практично не слухаються. Видно, що Каміль дуже обережний хлопець. Він не довіряє усім підряд, і навіть я для нього темна овечка. Ну що ж, це його право. Завтра зранку мене тут не буде, і є надія, що ми взагалі більше ніколи не побачимося. 

- Дістав тебе мій братик? - сонно питає Кіра, коли лягаю під ковдру поруч з нею. Добре, що ліжко просто величезне і ми можемо разом тут поміститися. 

- Та ні, - тихо відповідаю і дуже сподіваюся, що голос не видасть істинні емоції. 

- Ти не зважай, він це вміє, - додає дівчина. - Завтра зранку ми з тобою подумаємо, що робити далі. Тільки ти не зникай, добре? Я дійсно хочу тобі допомогти. 

- Добре, - кажу, а сама вже вигадую план втечі. Треба зробити це до того, як Кіра прокинеться. Напевно, Каміль таки має рацію. Не варто навантажувати цю дівчину моїми проблемами. Сьогодні вона допомогла, але робити це надалі не зобов'язана. 

Засинаю швидко, але сплю дуже неспокійно. Постійно здається, що в кімнаті хтось є і будь-якої миті на мене може накинутися вітчим. В результаті прокидаюся повністю розбитою і радію тому, що Кіра міцно спить поруч. 

За вікном тільки встає сонце, і, швидше за все, дівчина не звикла так рано прокидатися. Добре, що для мене це не проблема. Тихенько прямую у ванну кімнату, одягаю свої речі, а ті, що дала мені Кіра, кидаю у пральну машину. 

Тепер залишилося найголовніше - непоміченою залишити цю квартиру. На щастя, у вітальні нікого немає, тому одразу прямую у вітальню і взуваю свої потріпані життям кеди. Напевно, Каміль бачив їх, тому так до мене поставився. Не може зрозуміти, що така обідранка, як я, робить у квартирі його сестри.