Глава 6

Ця ніч щось зламала всередині Зоряни. З одного боку, їй усе це подобалося, і часом у неї з’являлося відчуття, що вона потрапила у романтичну казку. А з іншого, Зоряна розуміла, що реальне життя – це далеко не казка, у реальному житті зраджують, обманюють і використовують, а потім викидають, немов стару іграшку. І тому, як би Зоряні не було добре з Іваном, у її голові часто з’являлася думка: «Все занадто швидко, занадто правильно, занадто ідеально… щоб бути правдою».

Цей ранок теж був ідеальним. Вранці Іван приготував їй сніданок, потім вони довго говорили, валяючись на дивані, говорили про все на світі, жартували, обіймалися, потім гуляли у парку... Ще ні з ким Зоряні не було так добре та легко, і з кожним днем вона все більше прив'язувалася до Івана. Кожний ранок починався з його дзвінка, щовечора вони до півночі розмовляли по телефону, і кожні вихідні проводили разом, гуляючи чи сидячи вдома за цікавим фільмом та смачною вечерею. Зоряна дивувалася сама собі. Виявляється, вона вміє готувати та навіть знає цікаві рецепти. Або ж Іван настільки перенаситився холостяцьким життям, що навіть її кулінарні витвори сприймав як манну небесну. Вони ще не один раз обговорили питання з квартирою, і жодного разу Зоряна не відчула, що на неї тиснуть. Навпаки, Іван усіма способами давав їй відчути, що її думка важлива, що її рішення має значення для нього. У Зоряни був час зважити всі «за» і «проти», і нарешті вона вирішила: хай буде як буде. Зрештою, за два місяці їй треба було спілкуватися з власниками квартири, де вона мешкала. Якщо у них з Іваном щось все ж складеться, вона переїде до нього. Якщо ні, то вона з’їде, і тоді її менш за все буде хвилювати, де він мешкає. І коли нарешті питання з квартирою було вирішено, і Іван повідомив, що приїде у п'ятницю, щоб перевезти речі, Зоряна твердо вирішила згадати, як пекти пиріг. Іван якось обмовився, що любить пиріг із яблуками. Тому, повертаючись додому з роботи, Зоряна зайшла в овочевий магазинчик неподалік її будинку і обрала кілька великих гарних яблук. Все інше у неї вдома було. Залишилося лише зробити усе так, щоб вийшов пиріг, а не каша з борошна, яблук та яєць…

Під'їхавши до свого під'їзду, Зоряна побачила вантажівку, з якої виносили меблі та якісь коробки. Обережно припарковавши автомобіль неподалік, Зоряна вийшла з машини і, обійшовши купу коробок, зайшла до під'їзду, де одразу ж потрапила до обіймів Івана.

- Привіт, - він поцілував її в щоку. - Вибач, треба занести диван. Я як тільки впораюся, одразу до тебе прийду.

- Не треба, - Зоряна з усмішкою похитала головою. - Я сама зайду пізніше, коли ви впораєтеся. І принесу тобі щось смачне.

- Звучить дуже надихаюче! - Іван поцілував її ще раз і кинувся до двох хлопців, які ледь не впустили шафу. - Хлопці, агов! Мені ця шафа ще потрібна!

Зоряна посміхнулася і піднялася до себе. Швидко прийнявши душ і переодягнувшись, вона зайнялася пирогом. Перед нею лежав папірець із рецептом, який писала ще її бабуся, але Зоряна в нього майже не заглядала. Руки ніби самі знали, що насипати, що наливати, і невдовзі вже лагідно місили м'яке пухнасте тісто. Поставивши готовий пиріг у духовку, Зоряна дослухалася. У під'їзді все ще чулися голоси та галас. Раз у раз щось гуркотіло. Посміхнувшись, Зоряна повернулася на кухню і зробила собі міцну каву. На ніч, кажуть, шкідливо, але в неї вже виробився імунітет до цього міцного напою.

За годину Зоряна знову прислухалася. Пиріг уже відпочивав під рушником, наповнивши всю кухню своїм ароматом. У під'їзді було тихо. Нарізавши пиріг і поклавши його на тарілку, Зоряна сунула ноги в капці і, взявши з холодильника пляшку соку і вимкнувши світло, вийшла з квартири. Натиснувши кнопку дзвінка, вона прислухалася. Тиша… Нахмурившись, Зоряна обережно постукала. Двері майже відразу відчинилися.

- Привіт, - Іван усміхнувся і відступив, пропускаючи її. Зоряна лише головою похитала, побачивши, що діється у квартирі. Тут сам чорт ногу зламає… Майже скрізь лежало щось довге, гуркітливе, варто лише зачепити його ногою, валялися якісь гвіздки, шурупи та купа дрібноти, у порівнянні з якою і лего відпочиває! Лише у вітальні стояв розкладений диван та стіл із ноутбуком. Типу цивілізоване житло. Зоряна зітхнула. Ще й темно... Підсвічував лише ліхтарик на телефоні Івана та ліхтар із вулиці.

- Я тобі вечерю принесла, – Зоряна подала Івану тарілку. Він буквально розквіт, побачивши апетитні шматочки пирога.

- Зоренько... Ти моє диво! - Іван потягнувся було обійняти її, але відразу відсторонився. - Вибач, але я спочатку в душ, - винувато глянув він на Зоряну. - Почуваюся загнаним спітнілим смердючим конем.

- Звісно, - Зоряна кивнула. - А що в тебе зі світлом?

- Запобіжники вилетіли і не хочуть влітати назад. Завтра треба електрика кликати, я сам туди не хочу лізти, - відгукнувся Іван уже з ванної. Зоряна замислилась.

- Я зараз прийду! - крикнула вона і помчала до себе. У спальні Зоряна витягла з шафи комплект постільної білизни та пару рушників, із ящика на кухні дістала кілька свічок та свічник, і, схопивши з дивана пару подушок, повернулася до квартири Івана. Поставивши на стіл запалену свічку і кинувши постіль на диван, Зоряна обережно постукала у двері ванної.

- Я тобі рушник принесла, – повідомила вона.

- Я тебе обожнюю! - обізвався Іван. Зоряна повісила рушник на дверну ручку і повернулася у вітальню. Застеливши диван, вона пройшлася по кімнаті, намагаючись не спіткнутися об коробки і роздивляючись будматеріали, з яких невдовзі мало з’явитися затишне житло.