Глава 4

Вони довго сиділи на березі, милуючись морем. Зоряна притискалася до Івана, ледь не муркочучи від задоволення. Навколо почали з'являтися люди, такі ж любителі поспостерігати за ранковим морем. Зоряна злегка скривилася. Люди в її ідеальну картинку не дуже вписувалися. Помітивши її кривляння, Іван запропонував:

- Давай поснідаємо, а потім проїдемо трохи далі, знайдемо порожній пляж…

Зоряна кивнула і підвелася. Іван склав плед і підібрав пляшку.

- Сподіваюся, за кілька годин алкоголь вивітрився… - він із сумнівом подивився на машину.

- Вивітрився, - Зоряна першою попрямувала до автомобіля. - Ти знаєш, куди їхати? Чи шукатимемо?

– Знаю. Тут дві хвилини до центру.

І справді, за кілька хвилин вони опинилися в центрі якогось села, забитого магазинами та кафешками, які влітку, вочевидь, були переповнені відпочивальниками. Зараз же тут лишень де-не-де було видно яскраві футболки та пляжні сукні приїжджих. Зоряна помітила ринок, що ряснів вже на вигляд смачними і соковитими фруктами та овочами.

- Може ... - почала вона, але Іван м'яко перебив її:

- На ринок ми можемо і пізніше заскочити, а зараз пропоную на вибір – звичайне кафе зі стандартним меню чи татарська чебуречна? Чебуреки сам їв, смачно та досі живий, як бачиш.

- Чебуреки? - Зоряна злегка зморщила носа. Вона не любила дешеву вуличну їжу, що плаває у смердючому жирі. Помітивши її сумніви, Іван запропонував:

- Давай одразу спробуємо чебуреки, не сподобається – підемо у кафе.

- Якось я по-іншому собі уявляла романтичний обід, - пробурмотіла Зоряна, слідом за Іваном заходячи на майданчик вуличного кафе, замість стін у якого були звивисті стебла якоїсь рослини з яскраво-поманранчевими квітами. Втім, аромат, який одразу вдарив їй в носа, був аж ніяк не таким, як у звичайних забігайлівках. Пахло справді смачно і дуже спокусливо. Іван швидко зробив замовлення і повернувся до Зоряни.

- Що тобі взяти із напоїв? – спитав він.

- Каву. І домашній лимонад, – Зоряна вже встигла роздивитися написане великими літерами над віконцем меню. Долма, лагман, люля-кебаб... Всі ці назви Зоряна чула, але ніколи не куштувала. Потрібно виправлятися…

Додумати вона не встигла. Іван повернувся зі склянкою холодного лимонаду і поставив її перед Зоряною.

- Каву зараз чи потім? – спитав він.

– Потім. - Зоряна присунула ближче до себе склянку та обережно спробувала. Смачно! І всього в міру: і фруктів, і цукру, і льоду...

Іван кивнув хлопцеві-офіціантові і сів за столик поряд з Зоряною.

- Скоро принесуть замовлення, - сказав він. Зоряна мовчки кивнула, потягуючи лимонад. Схаменувшись, вона запропонувала Івану спробувати, але він відмовився, мотивуючи тим, що не любить лимони. Коли нарешті перед ними поставили тарілки із чебуреками, у Зоряни від несподіванки подих перехопило. Ті чебуреки, які їй доводилося бачити до цього, були схожі на розмоклі паперові човники у калюжах жиру. А зараз на тарілці перед нею лежав величезний, золотавий, гарячий красень з хрумкою скоринкою, що прямо дихав жаром і займав майже всю тарілку.

- І як його їсти? - Зоряна обережно відщипнула краєчок і поклала в рот, заплющивши очі від задоволення. Ніжне тісто буквально тануло у роті!

– В ідеалі ось так, – Іван звернув свій чебурек трикутником і відкусив. - Інакше витікає сік. І обережно: він дуже гарячий! – пробубнив він.

Зоряна неквапливо згорнула свій чебурек так, як показав Іван, і відкусила шматочок, який відразу вибухнув у її роті неймовірним поєднанням ніжного м'яса та спецій. Бачили б її колеги, які знали, що Зоряна Дмитрівна ніколи не опуститься до дешевих ресторанів та вуличних забігайлівок!!! Але зараз Зоряні було начхати на те, що замість дорогих навісів та розцяцькованих стель дорогих ресторанів над нею дах із очерету, і що сидіти доводиться на тапчані, а не на м'якому стільці з оксамитовою оббивкою. Зате тут був свіжий морський вітерець, жвава незнайома говірка, смачна свіжа їжа та головне - Іван. Виявляється, закоханість може бути ідеальною приправою. І одразу ж Зоряна зловила саму себе на думці, що все це їй дуже подобається. А ще їй справді дуже подобається Іван. Вона вже не дивилася на нього зверхньо, як на настирливого дивака. Їй подобалася його наполегливість, його впевненість і водночас м'якість і ніжність. А ще він чудово цілується...

Зоряна поспіхом сховала обличчя за склянкою лимонаду, щоб Іван не помітив рум'янця, що спалахнув на її щоках. Але він був зайнятий другим чебуреком. Зоряна змогла подужати тільки один і тепер сиділа, відпиваючи по ковтку ароматну каву, яку їй щойно приніс офіціант.

- Можна купити фруктів, ще щось і потім пообідати на пляжі. – запропонував Іван, розрахувавшись із офіціантом. Зоряна лише мовчки кивнула. Вона немов сп’яніла від смачної їжі, від кави, від цього повітря, п'янкого і ароматного, від усвідомлення, що поруч море... Іван засміявся і встав.

- Ходімо, - і він простягнув Зоряні руку. Вона мовчки вклала свою руку в його долоню, навіть не питаючи, куди йдемо, навіщо йдемо... Вони довго ходили по ринку, вибираючи найкрасивіші фрукти, а потім Іван припаркував машину біля пансіонату, де, як він сказав, вони ночуватимуть, і повів. її туди, звідки долинав шепіт моря. По дорозі вони зупинилися біля літнього татарина, який разом із онуком спритно жбурляв у тандир коржі з сирого тіста, а поруч лежав стос уже готових пишних коржів. Купивши декілька, вони повільно попрямували до пляжу. Тут справді майже не було людей, тільки чайки та баклани літали, наповнюючи повітря пронизливими криками.