10

- Вибачай, що так на довго затрималася, потрібно було подзвонити мамі та Дену, - фух, нарешті я дібралася до свого коханого, а то з цими тутешніми фотографами можна було ще довго бути відсутньою за одним столом з цією прекрасною людиною.

- Як там малий? Все добре? Привіт від мене передала? - Знаєте, от дивлюся на цього чоловіка та зовсім не відчуваю якогось фальшу чи то не щирості в його словах. Можливо я вже шукаю в кожній людині якийсь шматочок лайна, але дійсно, Андрій цікавиться на рахунок мого сина настільки завзято та зі справжнім зацікавленням, що таке враження, що це наш син. Мій і Андрія син. І як можна по іншому реагувати на цього чоловіка, як не розпливтися в посмішці? Адже це в першу чергую показує те, що мужика цікавить не одна спільна ніч разом, а щось більш масштабне, більш серйозне. Щось, що може привести до прекрасного, спільного майбутнього.

- З Денчик все добре, дякую, але от привіт не передавала, бо якби він дізнався, що я наразі знаходжуся з тобою й ми не взяли його з собою, то думаю мене б вдома чекали з купкою питань, і навряд чи я б змогла на них відповісти, - говорю чисто правду, бо син так прикипів до Андрія, що на саме Різдво пару разів питав про нього, чому він не разом з нами й чому не веселиться в колі нашої родини. Я заспокоїла сина тим, що дядькові Андрієві потрібно було терміново поїхати на роботу, і він ніби був задоволений цією відповіддю. Що не скажеш про маму, яка поки Ден грався з іншими дітлахами на батуті, промовила мені на вухо "я ж казала, а ти мені колега, колега". Мати впевнилася остаточно, що її здогадки були вірні на рахунок того, що Андрій не просто колега, якому не було що робити у різдвяну ніч і він прийшов до нашої хати. Та я не бачила сенсу особливо засмучуватися, адже з надією дивилася в майбутнє, тому своєю бурхливою фантазією малювала чоловіка поряд зі своєю родиною. Поряд зі мною та моїм сином. Хотіла, щоб він став невідійманою частиною нашої родини.

- Малий дуже класний, я сподіваюся скоро вирішити всі справи на роботі й тоді ми зберемося втрьох та відправимося кудись відпочити, - я хотіла тільки промовити до нього, що це чудова ідея і син буде безмежно щасливий від цього, як погляд Андрія змістився десь вбік, тепер він вже не дивився на мене, - Арчі, я звичайно вдячний тобі, що ти настільки дбаєш про нас, але ми ще досі не визначилися зі стравами. Дуже пещена гостя прийшла до тебе в ресторан.

- Андрій Васильович, я не на рахунок цього, - за мить біля нашого столика появився кухар, який вже підходив до нас раніше й бажав гарного вечора. Тільки от тоді він усміхався і був дуже люб'язний, а наразі на його обличчі читалося збентеження і навіть натяку на ту білосніжну усмішку не залишилося. Щось сталося, це відразу було видно по мужику.

- А що? - Андрій теж зрозумів, що відбувається якась чортівня, якщо кухар прийшов сюди не заради того, щоб прийняти наше замовлення. Що могло статися? Не міг же він з'явитися тут для того, щоб повідомити, що плита зламалася і сьогодні наші шлунки залишаться без підживлення?

Кухар не став промовляти вголос причину свого візиту, він нахилився до Андрія та почав йому щось повідомляти на вухо. Та так тихо, що я знаходилася всього в пів метра від цього дуету, але я ні чорта не почула. Тільки могла бачити по виразу обличчя мого коханого, що новини його зовсім не радують. А ще більше мене вражало те, що він не зводив погляду з мене, ніби хотів своїми очима пригвинтити до цього стільця, щоб у мене не було змоги втекти.

- Ти зустрічала когось по дорозі з туалету? - Ставить Андрій мені питання таким холодним голосом, що мені хочеться відразу ж обійняти себе за плечі, а ще краще вкутатися в якусь ковдру, якщо така мається в цьому закладі.

- А... що? - Я навіть не знаю як відповідати, адже якщо відповім чесно, то весь сюрприз піде на дно, а брехати я зовсім не хочу цій людині. Та і взагалі я не любителька дурити людей, а цього чоловіка тим паче.

- Оксано! Я спитав - ти зустрічала когось? - Якого біса? Ось що мені хочеться викрикнути в цю мить, бо мужик явно наразі знаходиться на межі та майже випльовує ці слова мені в обличчя. Але розумію, що певно не просто так він питає про це, певно щось не так...

- Ну...так, а що? - Певно я як папуга, в якої це "а що?" улюблений вид відповіді, але Андрій вже зовсім не звертає на мене уваги. 

- Арчі відведи її в машину! Швидко! - Ричить він до кухаря, а сам зривається з місця так, що стілець, на якому він до цього сидів, падає на підлогу, та з таким гучним ляском, ніби в ресторані почався якийсь гармидер.

Хоча, він і почався, тому що в наступну мить я відчуваю на собі руки кухаря, який намагається допомогти мені встати.

- Давайте швидше, - Арчі намагається акуратно мені допомогти, але все ж відчувається, що він налаштований серйозно, тому моє тіло під його тиском саме підіймається за цими міцними руками чоловіка.

- Але що... - намагаюся хоча б в нього прояснити, що тут за чортівня відбувається, але мужик явно не налаштований на світські розмови.

- Тихо, за мною, - певно йому набридло вже гратися зі мною, тому він тягне мене на вихід з ресторану, а у мене вистачає сил лише поглянути в той бік, куди помчав Андрій.

А побіг він в сторону коридору, який веде до туалету. Туди, звідки я тільки но повернулася. В тій частині приміщення, де я п'ять хвилин тому робила для нього сюрприз. Але все це відходить на інший план, все це видається жалюгідним наразі, коли я бачу, як Андрій дістає з-за поясу своїх штанів щось... Блискуче й ...невеличке. Навіть в такому стресовому стані я розумію, що це зброя... Невеличкий пістолет, який позбавляє людей життя...

***

Андрій

***

Ми самі творці нашого щастя. Ви колись чули про такий вираз? Я саме живу по такому принципу й тому ні на кого іншого не надіюся, а все намагаюся тримати у своїх руках. Скоро навіть мій дядько Нестор, який все ще намагається контролювати моє життя та роботу, піде до біса. Мене з ним вже не пов'язували ніякі родинні зв'язки, бо як дядько він для мене помер вже досить таки давно, а ще трішки й помре для мене як наставник та бос.