7

Після цього контакту його губ з моїми, моє тіло обм'якло та стало зовсім якимось легким, ніби пір'їна, яка піднялася з землі та понеслася високо в небо, туди, де царює спокій та насолода. Саме тому я не можу втримати мою похідну сумочку й вона виривається з моїх рук та падає на перон, але я на це не зважаю. Я не зважаю на людей, які крутяться навколо нас, мені плювати, що мене зараз може побачити керівник, який тільки пару хвилин тому хотів підкотити до мене дещо зі своїх причандалів. В цю мить я насолоджуюся злиттям губ з цим чоловіком, і це не простий поцілунок, ні, це ніби ковток свіжого повітря, який так потрібен був мені після цієї важкої ночі. Ніби не тільки наші губи зараз злилися воєдино, а й душі, які раді зустрічі одне з одним та наразі святкують цю прекрасну подію. Я повертаюся в ту мить, коли вперше зосередила свій погляд на його добрих очах, він відразу мені здався гарною людиною, пройшло всього сорок вісім годин і я вже відчуваю його губи на собі. Які не менш приємні, ніж його очі та погляд, яким він зігрівав моє самотнє до того часу серце.

- Ну що, тепер відчула це щастя? - Промовив Андрій, коли перервав цей солодкий поцілунок та поглянув на мене тим поглядом, про який я тільки но думала. По чоловікові було видно, що він не менше від мене хотів цього поцілунку, що він хотів переступити цю межу й він як мужик взяв сміливість на себе та зробив це. На радість для нас двох.

- Не до кінця звичайно, але якщо так, - і поки він не очікував від мене якоїсь каверзи, я ввірвалася на його територію та тепер здивувала його своїм поцілунком, взяла його обличчя своїми руками, оскільки мені вже нічого не заважало це зробити, та якомога міцніше притиснулася до нього. Мені здавалося, що чим ближче я буду знаходитися до нього, тим більше в безпеці я буду і ніякі новини не зможуть мені зіпсувати настрій. Ніби є на землі місце, де завжди добре та затишно й це місце наразі під боком у цього чоловіка. - Ось так от краще, тепер я точно знаю, що ти щасливий мене зустріти.

- Аахаха, я то знав, що за образом цієї скромної та вихованої дівчини сидить бісик з ріжками, але щоб там був справжній чортисько, - і мужик почав сміятися, та так сильно, що інші люди, які чи то мчали на потяг, чи то вже приїхали на місце призначення, почали обертатися на нас та звертати увагу на нашу дивну парочку. Але мушу визнати - що мені, що цьому чоловікові було абсолютно плювати на ці погляди, наразі для нас були важливі тільки ми один в одного, а весь свій нехай почекає. 

- А ти взагалі яким чином дізнався, де мене шукати? - Я ще згадаю йому це "чортисько", це "чортисько" як вколе його ще добряче не тільки жартом якимось, але і ділом, то буде знати, як зв'язуватися зі мною. Але це залишимо на десерт, на гарячий десерт.

- Це ж так важко зробити знаючи маршрут по якому прямує потяг та день, коли ти працюєш, - з іронією вимовив Андрій, а я не змогла зробити нічого іншого, як ляснути себе по лобі від розуміння очевидного. Адже і справді, мужик знав куди тепер курсує потяг, в якому я працюю, а оскільки він вчора дізнався, що я на робочій зміні, то не виникає великої проблеми знайти місто та час прибуття потяга. Тільки от...

- Ну з цим я справді затупила, але як ти так швидко дібрався сюди? - Не міг же він відразу після того, як дізнався з мого повідомлення куди саме я тримаю дорогу, сісти в автомобіль та поїхати в дане місто? Чи міг? Невже подолав таку відстань тільки заради того, щоб побачити мене та провести зі мною деякий час?

- Я був неподалік, - якось загадково вимовив Андрій та підхопив мою сумку з речами, про яку я вже було забула та якби не чоловік, певно так би й залишила на поталу місцевим безхатькам. Ото б вони пораділи, коли знайшли в тій сумці спідню білизну та мою піжаму з зображенням кролика. Думаю вокзал би потопав від сміху ще наступні пів години після цієї знахідки.

- Ага, розкажи мені, тут же між містами взагалі дурниці, всього якихось шістсот кілометрів, - якщо не більше, і навіть якщо їхати автомобілем, то це повинно було зайняти годин так шість точно. Ну п'ять, якщо водій не надто дбає про свою безпеку та безпеку навколишніх.

- Та і я ж кажу - взагалі дрібниці, - посміхнувся мені своєю улесливою посмішкою мужик, яку я готова була споглядати день і ніч, та почимчикував на вихід з перону, - ходімо, нічого далі розважати місцеву публіку.

- Куди пішли? - Невже він досконало знає це місце, що так впевнено кудись йде? Й ще більше важливе питання, яке стосується безпосередньо мене - куди це він мене запрошує в такий спосіб?

- Я думаю тобі хочеться прийняти душ після зміни й поїсти, а у моєму номері є що одне, що інше, - на мить Андрій зупинився, підморгнув мені й рушив далі попри мою реакцію та на слова, які могли вилетіти з мого рота.

Я і справді спочатку хотіла висловити протест чоловікові та повідомити, що це вже якось занадто, але потім згадала керівника потягу, який буде крутитися в тому ж готелі, що і я, бо він спільний для всіх працівників нашого транспорту, й мені чомусь не здалося такою поганою ідеєю побути зайвий час з Андрієм. Та що там, я була тільки двома руками та двома ногами "за" цю ідею. Мене навіть не особливо збентежило, що я буду приймати душ в номері чоловіка, якого я знаю всього два дні, і який буде знаходитися за дверима ванної. Ванної, де я буду знаходитися без всього зайвого...

***

Що ж, я явно не помилилася, коли згодилася піти з Андрієм у його готель. Мало того, що компанія цього чоловіка мені була приємніше в рази, ніж компанія керівника потягу та ще і після його відвертих заяв в мій бік, так і номер Андрія був куди краще того, який для нас орендувала компанія заради відпочинку. Не те щоб я хотіла якогось надзвичайного комфорту, ні, але стіни в номерах готелю, де ми були у відрядженнях, чи то були зі звичайного гіпсокартону, чи що, але чутність була така, що можна було почути хропіння за сусідньою стіною. А номера настільки маленькі, що варто було вибирати - або лежати на ліжку, або зіскакувати з нього та йти у ванну кімнату(яку теж кімнатою важко було назвати) бо відстань була настільки мала, що ледве можна було встати на ноги.