5

- Так що там все ж таки сталося вчора з твоїм нареченим? - Промовила мама до мене, коли ми відправили Дена пограти з іншими дітьми та аніматором в торговому центрі, а самі замовили собі каву та присіли навпроти майданчика, де ті самі веселощі дітлахів і відбувалися. Я попросила маму залишитися на ніч у нас, щоб вона вже не їхала додому, а прокинувшись ми відправилися погуляти в центрі міста. Настрій був дещо зіпсований вчорашньою подією під кінець свята, але ж не сидіти та плакати зараз вдома, тим більше Різдво ніхто не скасовував.

- Мамо, ну облиш, про що ти говориш? Який наречений? - Якщо у мене на горизонті появлявся якийсь чоловік, і то не важливо, чи просто мій колега, чи хтось зі старих знайомих, так мама відразу давала йому статус "нареченого" та ледве вже не готувалася до майбутнього весілля. Мене це дуже злило, але я не хотіла її якимось чином образити, тому легковажно намагалася ставитися до її слів.

- Оксанко, ти можеш звичайно всім іншим розповідати казки, але ж мені то не варто цю локшину вішати на вуха, я то раніше не бачила так званого "колегу", та й від мене не приховалося, як ти на нього дивилася весь вечір, - якщо брати термінологію шахів, то мати зараз мені поставила шах і мат своїми словами, бо я нічого не могла відповісти їй замість. Вона не тільки зрозуміла, що це не міг колега, а навіть виразно побачила, що я у захваті від цієї людини. - І я тебе розумію, Андрій справді такий чоловік, яких рідко знайдеш. Добрий, галантний, з Денчиком знайшов спільну мову буквально відразу. А це дорого обходиться, для більшості чоловіків не притаманна така якість, як швидко налагодити контакт з дитиною. Навіть з власною вони сходяться доволі таки довго й важко, а якщо справа стосується чужої, то й поготів.

- Та ну, а як же тато? Щось не повірю, що він відкараскувався від мене, - якщо чесно, то в якісь моменти дитинства я з татом проводила часу більше ніж з мамою. Зазвичай все навпаки, бо діти тягнуться до матері змалечку, між ними є ніби невидима нить, яка зв'язує відразу при народженні, але мій батько ніколи не залишав мене без уваги та завжди хотів зробити так, щоб я була найщасливішою дитиною на цій планеті.

- Можливо в це й важко повірити, бо твій тато справді був моєю справжньою другою половинкою та допомагав по господарству й особливо з тобою, але приблизно перші півтора року після твого народження він боявся залишатися з тобою наодинці. Він боявся взяти тебе на руки, щоб не причинити болю, а також остерігався допустити помилку у твоєму вихованні. Так що тому я й кажу, що це дивовижний факт, що Ден так швидко прийняв нового друга та так близько підпустив його до себе. - Ми дуже часто з мамою розмовляли на різні теми відверто та без сорому й це стало вже гарною традицією між нами, але я вперше чула той факт, що моєму батькові було так важко спочатку прийняти мене в родину. У мене це не збігалося з тим татом, якого знала я. - Так що там сталося вчора? Чому ти поїхала у відділок?

- Ти бачила сьогодні робітників біля квартири Клавдії Євдокимівни? - Коли ми з рідними вийшли на прогулянку, то я впала в невеличкий ступор. Троє чоловіків вже щось заміряли, обговорювали між собою та певно планували встановлення нових дверей. Андрій дотримався свого слова й не знаю яким чином, але з самого ранку знайшов людей, які б розв'язали це квартирне питання сусідки.

- Так, я навіть здивувалася, що у свято та так рано йдуть якісь ремонти. А ще більше здивувалася, коли усвідомила, що це квартира саме Клавдії Євдокимівни. Там певно ніякі роботи не відбувалися протягом останніх років двадцяти так точно. - Так воно і було насправді, старенька не мала внуків, а діти якось раз покинули її та більше не поверталися до рідної матері. Це було кричуще стосовно неї, тому я деколи купувала їй продукти, бо на пенсію явно особливо не проживеш, але звичайно ж ніхто не влаштовував ремонти. Навіть цікаво, яку мали розмову ці робочі з жіночкою перед тим, як почати свої маніпуляції. Думаю вона їм гарненько виїла мозок чайною ложечкою.

- Я не просто так сказала тобі про це, адже двері моєї сусідки також відіграли певну роль в тому, що вчора сталося. - А після я розповіла мамі все, починаючи від того, що Коля явно був неадекватний та поліз до нас зі своїми якимись не зрозуміли претензіями, закінчуючи тим, що наступні п'ятнадцять днів я та навколишні сусіди могли спокійно пожити, бо цей козел буде знаходитися у камері.

- Не чоловік, а скарб! - Мама вже під кінець розповіді ледве не встала та не почала плескати діям Андрія, настільки її захопила відважність та мужність чоловіка. - Такий приємний, мужній та ще й з потрібними зв'язками. Оксанко, такі чоловіки на дорозі не лежать, так що не проґав свою можливість.

- Обов'язково! - Відповіла я якомога приязніше та з посмішкою на обличчі, бо сперечатися з мамою не було ні бажання, ні якогось сенсу. Вона якщо стояла на своєму, то важко було переконати її в протилежному. Дуже гарна людина, але щодо цієї якості, то дуже важка.

До того ж я не все розповіла їй сповна, тому вона так завзято відзивалася про Андрія. А мене вчорашня бесіда з ним дещо збентежила, тому зараз я вже не була так сильно впевнена, що у нас з ним одне майбутнє на двох. Спочатку ці розмови про зв'язки та віддавання боргів, а під кінець нашої розмови він взагалі вибив ґрунт у мене з-під ніг. Коли дійшла справа до того, що варто було прощатися та я заїкнулася на рахунок того, що потрібно мати якийсь шлях, щоб зв'язатися одне з одним, то чоловік задоволено погодився з цим, але не дав свого номера телефону, а взяв тільки мій. Коли я здивовано спитала, чому він свій тримає в таємниці, то він сказав не брати в голову зайвого та він сам зі мною зв'яжеться. Саме тоді, коли настане підхожий момент. Ну як вам? Трішки накопичилося запитань до цього мужика, правда?

***

Андрій

***

- Зі святом, Ілона, - входжу в приймальню дядька та не зупиняючись біля секретарки прямую до кабінету, - він сам?