4

Ще пару хвилин так постоявши на морозі в повному ступорі від ситуації, яка тільки но трапилася, я вирішила все ж діяти та не зволікати. А діяти стовідсотково варто було, тому що Андрій заступився за мене перед цим нахабою Колею, а ще й тому, що в цьому місті він не мав більше знайомих крім мене. Судячи з його слів. Саме тому я не могла покинути цього прекрасного чоловіка в біді. Не знаю, що варто було робити в такій ситуації, бо у мене не було знайомих ні адвокатів, ні працівників в поліції, але складати руки та лягати спати це точно не варіант.

Першою необхідністю в цій ситуації було негайно покликати маму до себе додому, щоб вона посиділа з Деном, поки я буду відсутня. На щастя, мати ще не спала й буквально пару фраз від мене щодо нагальності проблеми й моя рідненька вже викликала таксі до мого дому. Мати завжди могла виручити мене в скрутну хвилину, а коли вона почула мою коротку та швидку розповідь про те, що сталося у під'їзді, то звичайно ж погодилася допомогти. Адже вона за цей вечір пізнала непогано Андрія й зрозуміла, що це адекватний чоловік. А ще, що було найважливіше, так це те, що мати була знайома з Колею. Точніше зла доля її звела з цим покручем також й не варто певно говорити, що ніяких добрих емоцій до нього вона не плекала. В мене взагалі питання - а хтось взагалі міг добродушно ставитися до цього черв'яка? Мені здається, що навіть його рідна мати не надто бажала спілкуватися з ним, тож не даремно всі свята мужик проводив в колі своїх таких же друзяк. Хоча батьки у нього були, і мама, і тато.

Буквально хвилин двадцять мамі знадобилося, щоб приїхати до нашого з Деном будинку та взяти під своє крило опіки малого. І добре, що син вже спав, коли я повернулася з вулиці та не почав ставити питання, що ж такого сталося неподалік від наших дверей та куди я збираюся так пізно. Мені залишалося тільки переодягти його та покласти подушечку під голову. Андрій непогано так його сьогодні завантажив знаннями про машини й син був неймовірно щасливий, от тільки сам чоловік під кінець вечора потрапив у величезну халепу...

Як же добре, що у нас в місті був тільки один поліційний відділок, тому я назвала адресу таксисту, який до речі привіз маму та вона попросила його нікуди не їхати, й ми помчали туди, куди я раніше не потрапляла. Навряд чи є якась адекватна людина у світі, яка хотіла б потрапити в це місце та проводити там хоч зайву хвилину в якості порушника. Для мене це був перший досвід й тому я відчувала, як трусяться мої руки від переживання та як по тілу проходиться мороз. 

Я одночасно боялася їхати у відділок, а з іншої сторони хотіла знайти цього дятла Колю та вліпити йому дзвінкого ляпаса по тій бридкій пиці. Адже по факту все йшло до того, що рано чи пізно я опинюся в такому місці через цього індика. І зараз, коли це стало реальністю, я розуміла, що варто якось розв'язувати це питання. Так, на цей раз проблеми оминули мене, але ж зачепили людину пов'язану зі мною, де гарантія того, що наступного разу я не опинюся за ґратами? Адже якщо він наважиться зробити хоч крок в сторону Дена, то я готова на все, щоб зупинити цього покидька. І під словом "все" я реально маю на увазі все. Всі методи та всі предмети, якими я зможу відбитися від цього покруча та захистити себе і мою кровинку.

- Доброї ночі, у вас знаходиться Фаворов? - Як тільки я залетіла на повній швидкості у відділок, то відразу мене зупинила пропускна система, а біля неї черговий. Добре, що я знала прізвище Андрія, а то було б дуже дико, якби я не могла відповісти на запитання, яке могло прозвучати від цього молодого поліціянта.

- Доброї, це ті двоє розбишак, які розбили двері старенької? 

- Так, так, - закивала я головою, бо думаю таких дурних ситуацій з розбитими вхідними дверима пенсіонерки явно не так багато, якщо взагалі не єдині. 

- А хто ви йому приходитеся?

- Я..., - чорт, ну якщо квест з прізвищем пройшла на "ура", то тут було дещо важче, - я його дівчина. Дівчина.

- Гаразд, зачекайте, - поліціянт відвернувся від мене та почав когось набирати телефоном, а після я зрозуміла, що він дзвонить до вищих по званню й питає, чи можна було б мені пройти. Буквально хвилина розмови та як результат, - проходьте. Зараз до вас вийдуть.

- Дякую, - фух, не легка це справа перебувати в такому згвинченому стані та ще й контролювати хоч щось, навіть свій мозок. Добре, що назвалася дівчиною Андрія, бо було б неймовірно тупо припертися сюди та піти до біса вже відразу ж на прохідній.

Правда надовго полегшено видихнути мені не вдалося, тому що пройшовши по коридору далі, я потрапила у більшу кімнату, яка відразу ж вела до пару кабінетів, над якими були написані посади поліціянтів та їхні ініціали. Але не це вразило мене, зовсім не це, а те, що тут також знаходилася невеличка заґратована частина для порушників. І там сиділо пару чоловіків й серед них я впізнала знайомий силует. Покидька Колі. Та ні сліду від Андрія. Я пару разів покліпала очима, бо думала, що можливо пізня ніч так погано на мене впливає, але нічого не змінилося, чоловік заради якого я сюди приїхала, так і не з'явився в цій клітці. Натомість Коля помітив мій прихід та усміхнувся так, що у мене мурашки помчали по тілу від цієї дії сусіда, а потім...

- Щось ти Оксанко довгенько збиралася до свого козла, його вже оформляють по повній програмі. Так що розвертайся та прямуй додому готувати передачки цьому бику...  

На превелике щастя для мене і самого Колі, невдовзі з одних дверей вийшов полісмен, бо я вже бажала кігтями вчепитися в пику цього мого ненависного сусіда та назавжди затаврувати на той випадок, якщо він ще раз захоче до мене підкотити сам чи підкотити те, що кіт любить вилизувати... Ну ви певно здогадалися, бо я не хочу зараз вдаватися в сенс всього, тому що намагаюся стримати в собі люті пориви щодо цього козла. Було б дуже весело спробувати розв'язати якимось чином питання з Андрієм, а натомість самій приєднатися до мого нового знайомого та опинитися за ґратами.