2

Зустріли нас з Андрієм дуже люб'язно у домі бабусі. Я хоч в інший розвиток подій і не вірила, бо у мене справді дружня та добра родина, але щоб настільки гарно пройшов вечір... Я навіть не очікувала. Ну і не потрібно применшувати заслуги самого чоловіка, який видно було, що вмів розташовувати до себе інших людей та провернув з моєю ріднею щось схоже, що він зробив зі мною. Причарував всіх навколо своєю добродушною та приязною аурою від початку вечора, як тільки він зайшов у будинок то заколядував, так і під кінець святкувань, коли всі без виключення ледве не рахували його членом нашої сім'ї.

Окремим видом задоволення було спостерігати, як Андрій зміг подружитися з сином. Подарунок став початком їхньої взаємної приязні одне до одного й Денчик відразу ж почав всіх пригощати фруктами зі своєї машинки. Тому що "дядько Андрій сказав, що подарує мені машинку, коли я з'їм повністю цю". Отже, за пару хвилин чоловік не тільки зміг завоювати увагу малого, а ще й дізнався про його хобі щодо колекціонування машин й вже пообіцяв йому наступний сюрприз, від чого очі в сина сяяли під час роздавання цих смачних та корисних фруктів. Андрій за якихось двадцять хвилин зміг створити ось таку от річ для малого, яка не тільки була корисна для нього в його віці, а ще й поладнав за допомогою цієї стратегії. Тому не дивно, що Ден майже весь вечір бігав туди-сюди та показував свої машинки Андрію й пишався тим, як у нього їх багато і що як він виросте, то хоче мати таку саму колекцію тільки вже справжніх авто. А чоловік ні разу не показав сину, що йому не цікаво або нудно, він навпаки розповідав малому які він любить машини та чим одне авто відрізняється від іншого. Ну що тут говорити, іншим присутнім в цьому домі прийшлося добряче постаратися, щоб хоча б на трішки перебирати увагу на себе, бо Ден знайшов в дорослому чоловікові друга, з яким він міг поспілкуватися на рідну йому тему. 

- Признавайся - як у тебе це виходить? - Спитала я в чоловіка, коли ми вийшли на вулицю трішки подихати свіжим повітрям та розім'ятися. Ден теж хотів піти з нами, бо його співрозмовника нахабним чином викрадають, але моя мама зрозуміла, що нам потрібно поговорити з Андрієм та переманила увагу сина на себе.

- Ти про що? 

- Ден просто непосидюча дитина, а ти прийшов й відразу заволодів його увагою на весь вечір, в чому секрет? Скажу чесно, мені як його мамі навіть трішки образливо, навіть я не можу настільки часу його зацікавити. - Син у мене був дуже активний і тому не міг на довго зосередити свою увагу на конкретній темі, навіть якщо це стосувалося машинок. А тут приходить зовсім незнайомий чоловік та буквально відразу наочно показує, що це не правда й що малий може слухати відкривши широко свого рота іншу людину досить таки довго.

- Та ніякого секрету немає, просто потрібно спілкуватися з дитиною так, як вона того бажає та як сприймає цей світ. - Стенає плечима Андрій, чим показує, що тут нічого такого дивовижного немає. Й в мене закрадаються відразу деякі сумніви, які я відразу ж хочу перевірити.

- Ми ж домовилися говорити одне одному тільки правду і нічого крім правди, так? - Промацую ґрунт, щоб не зіпсувати цей настільки приємний вечір.

- Ну, крім того, що я сказав всім твоїм рідним, що я працюю разом з тобою, то все інше правда. А чому ти питаєш? 

- На рахунок цієї теми з "працюємо разом", то я думаю так буде поки що краще для всіх, - не варто рідних шокувати тим, що я привела в дім людину, яку ще зранку я зовсім не знала, - але мене цікавить інше... Ти маєш дітей?

- Ні, клянуся, - Андрій прикладає руку до серця, як ніби до Біблії, показуючи цим, що він мене не дурить.

- Брат чи сестра? - Допитуюся в нього, тому що не можу вже заспокоїтися.

- Також ні, - негативно він махає головою, - а що сталося? Чому ти про це питаєш?

-  Якщо у тебе немає ні дітей, ні братів з сестрами, то як так добре ти навчився ладнати з дітьми? Тільки не кажи, що ти працюєш вихователем в дитячому садку, - з мене вилітає смішок при думці, що він міг би виховувати купу дітей одночасно, але моментально починаю аналізувати та навіть роблю серйозніше обличчя, бо чоловік мовчить, а мені вже починає здаватися, що і такий варіант можливий. Двадцять перше століття на вулиці, ніщо і нічого не стоїть на місці. - Чи...?

- Аахаха, ну ти й смішна, - чоловік нарешті не втримується та починає сміятися, він явно випробовував мене на витривалість, - сама поставила питання, сама з нього посміялася, а потім певно подумала, що і таке можливо? Еге ж?

Гей, у мене на обличчі це все зображується чи як він читає всі мої думки? Хіба це законно? Він мене знає всього пару годин, а вже читає ніби відкриту книгу.

- А ти давай не тікай від питання, - намагаюся повернути тему на те, що мені потрібно, бо Андрій зараз зірветься з гачка як рибина та попливе собі далі ігноруючи мій інтерес.

- Діти це ж ті самі люди, тільки маленькі, - почав мені розжовувати чоловік, ніби саме тій маленькій людині, - а оскільки я маю таку роботу, що потрібно з багатьма людьми домовлятися про багато що, то маю певний досвід в цьому. От і весь секрет розкрив, нічого чудесного, тільки ти й твоя родина в цей святковий вечір.

- Ну на рахунок добре заливати у вуха, то ти мастак, в цьому я вже переконалася, але все одно щиро дякую. А де ж ти працюєш? Ти казав, що в цьому місті у тебе немає знайомих, то звідки ж ти? - З однієї сторони мені було жаль Андрія, що він наразі не в колі своєї родини, а з другої - якби він зараз був там, то його не було б тут, а мені ця перспектива вже зовсім не подобалася. Потрібно було чесно признатися собі в цьому.

- Тут теж все просто, в столиці нашої улюбленої країни.

- Стоп, так а ти їхав не додому сьогодні? - Дещо не в'язалося в цій розповіді чоловіка й мій гарний настрій почав потроху зникати. Невже розвіялися всі добрі чари й зараз він мені почне водити за носа? А я то думала, що він не такий...

- Та додому, - судячи з того, що Андрій нахмурився та вже й не залишилося і сліду від тих веселощів, з якими він мені відповідав до цього, то він не розуміє до чого цей допит, - а чому ти питаєш? Щось сталося?