Пролог

Як же я раніше любив ходити сюди і як останнім часом нестерпно мені перебувати в цьому приміщенні. Дядько подзвонив до мене й повідомив, що є невідкладна розмова й мені варто якомога скоріше приїхати до нього. А оскільки цей старий досі являється вершинкою айсбергу в нашій корпорації, то мені приходиться чимчикувати цією бісовою червоною доріжкою до його кабінету та оминати Ілону, яка кожного разу хоче мені показати, чим її природа наділила та перейти до вечірніх показів тих самих принад зблизька та без одягу.

- Викликав? - Без стуку входжу в кабінет дядька, він же Нестор Аркадійович, він же власник компанії по інвестиції у всі нові технології та різне будівництво у нашій країні. Коротко кажучи, мужик при баблі й з величезною владою на національному й міжнародному рівні. Навіть деякі депутати приходять до нього та кланяються в ноги, щоб він дав їм хоча б мільйону частку свого бізнесу в обмін на певну владу, яку вони тримали у своїх руках. І більшість з них летіло до біса, бо дядько у мене не любить розпорошуватися на мальків, а виходить на риболовлю з найміцнішими тенетами та на величезну рибу. Як то всякі міністри чи приближені особи до президента.

- Так, сідай. Варто прояснити деякі непорозуміння. - Грізно вимовляє Нестор та вказує на стілець навпроти його столу, але я ігнорую його наказ. Все ж таки я хоч і не люблю виставляти себе хвальком, але не буду припадати до ніг цього мужика та питати що мені і як робити. Після смерті мого батька саме дядько взяв опіку наді мною в плані виховання та становлення мене на ноги як людини, але я йому теж вже не одного разу добряче допоміг, а якщо бути точним, то прикрив його від проблем. Ми з ним були непоганим дуетом, що стосується роботи, але дядько почав не помічати межі та вирішив, що я його песик, який буде виконувати команди свого господаря. Щось мені здається, що і сьогоднішня розмова буде стосуватися чогось схожого, аж надто він був грізним для звичайної розмови з племінником.

- Кажи, у мене немає часу. - Коротко і ясно, щоб не будувати тут ілюзії міцної родини. Робота роботою, а родиною ми з ним стали нікчемною. І почалося це з того моменту, коли Нестор почав підключати мене до роботи та до різних завдань. Я не розумів яким чином це пов'язано, але дядько віддалився від нас з мамою та більше не приходив ні на святі вечори перед Різдвом, ні на мої дні народження. Ніби після того, як я закінчив універ, він вирішив бачити в мені тільки свого підлеглого на дану мить та послідовника в майбутньому. А не як племінника чи хоча б якусь рідню.

- Немає часу? А чи не з-за тої дівчини на фото тепер у тебе немає вільного часу? - Прищулюється він та уважно сканує мене поглядом, як ніби хоче прочитати відповідь на своє запитання на моєму обличчі.

- Якщо навіть так, то тобі яке діло? - Я й не збирався нічого приховувати від дядька, тож позбавив його від зайвих обдумувань та домислів. Він вже одного разу повідомив мені, що Оксана мені явно не пара й варто з нею швидко попрощатися, але я послав його на три веселі букви. Невже одного разу було мало, щоб второпати, що я вже не маленький хлопчик і не буде виконувати всі його забаганки? Вирішив всюди й всім показати, що він великий біг бос?

- Андрію, я звертаюся до тебе як дядько, а не як бос, - Нестор вирішив певно змінити тактику підходу до мене, тож вже не так агресивно продовжив, - прошу тебе, відпусти цю дівчину й нехай собі спокійно живе.

- А якщо я кохаю її? - Ось тільки но ці слова вилетіла з мого рота, а в наступну мить я думаю - а чи дядькові притаманне взагалі таке почуття? Чи колись він когось кохав у своєму житті, крім грошви та влади над іншими? Адже він був самотнім скільки я його знаю. Так, звичайно, були всякі дівчата на одну ніч, але якщо говорити про серйозні відносини, то з цим важко. Навіть мама розповідала, що він того й в мені бачить заміну собі, бо не було у його житті жінки, яку б він покохав та з якою міг би мати своїх власних дітей. Він ніби в мені знайшов певну для себе відраду.

- Тоді тим більше ти її відпустиш. - Цілком спокійно, рівним голосом вимов Нестор, чим ще більше вкинув мене в ступор. Про що він? Як можна відпустити кохану людину, якщо ти справді її любиш та готовий зробити все заради неї?

- Тобто? Що ти верзеш? - Я починав потроху закипати, тому що мені ці загадкові слова чоловіка починали брати за живе та хотілося його підійти та вдарити, щоб він почав нормально висловлюватися, а не цими короткими фразами.

- Андрію, ти хочеш, щоб вона повторила долю твого батька? Саме цього ти бажаєш для цієї бідолашної? - Чого-чого, а ось такого я не очікував від слова зовсім.

Мій батько загинув у автомобільній аварії, коли мені було дев'ять років і з того моменту я залишився жити з мамою та знаходитися під опікою дядька. Мені ще тоді вони вдвох повідомили, що батько їхав з роботи та на деякий момент йому стало кепсько й він вилетів на зустріч вантажівки й далі його життя обірвалося назавжди. Але ближче до повноліття почали прокльовуватися в словах моїх двох найрідніших людей якісь такі недвозначні натяки на те, що загибель мого батька не сталася просто так. І ніби історія з вантажівкою це просто казка, щоб мене відірвати, але всі мої розпитування закінчувалися нічим і я досі не знав, що справді сталося з татом.

Раніше тато з дядьком вдвох керували цією корпорацією, тому чим довше я працював тут, тим більше у мене почали закрадатися думки, що смерть батька пов'язана з роботою. Багато інших компаній та інвесторів дуже злилися на нашу корпорацію, адже ми мали найбільшу кількість робітників, найкращі зв'язки з владою, ну і як логічний підсумок - збирали найкращі вершки. Тому можливо загибель батька це справа рук конкурентів, яким вони з дядьком перейшли дорогу.

- Значить смерть батька це не просто ДТП? - Ледве можу промовити ці слова. Хоч я і здогадувався, що це можливо брехня, але деколи краще солодка брехня, ніж гірка правда. А зараз Нестор мені відкриває очі сповна і як же мене засліплює ця жорстока реальність, а на душі стає до гидоти противно.

- Ні, це не просто аварія. - Вперше чоловік говорив мені правду в очі й не приховує цього, жорстко показує, яке життя може бути паршиве. - Тому я раджу тобі розірвати будь-які зв'язки з цією дівчиною та викинути хоч якісь думки про неї геть з голови. Якщо тобі не жаль ні себе, ні її, то хоча б подумай про її дитину. Адже дитина не винна в тому, що ви двоє вирішили пограти в гру під назвою "кохання". Тож не варто підставляти її під удар...