Розділ 4-10

Теперішній час, осінь 2007 року

4.

У палаті було досить сонячно як для жовтневого дня. Осінь якраз у самому розпалі. Жовте листя помаленьку вже почало опадати.

Люди на вулицях ходили закутані в шапки і пальта, адже надворі стало прохолодно, та й у будь-який момент міг піти дощ. Кожен знав про мінливу львівську погоду.

Медсестра заходила до Соні щоранку, міряла тиск і температуру, ставила крапельницю з ліками. А потім приходила через годину і забирала її. Також в її обов’язки входило слідкувати за загальним порядком і чистотою в палаті. Тому вона час від часу змінювала постільну білизну, поливала вазони і міняла воду у вазі з квітами.

Цього ранку вона без особливого ентузіазму виконувала свою роботу. З жалем дивилася на молоду дівчину, що непорушно лежала, ніяк не реагуючи на її присутність. Подумала, що вона дуже красива, але що ж її спіткало, що вона в такому стані. Не вірила, що хтось міг її так сильно побити.

Аж раптом помітила щось, на перший погляд, дуже незвичне. Місце на простирадлі, де лежала рука хворої, було зім’яте. Невже вона поворухнула пальцями? Цього не може бути. Потрібно уважно тепер спостерігати, може дівчина дійсно скоро одужає. Пробула в палаті досить довго. Більше не могла залишатися, бо мала ще інші обов’язки. Тому й пішла, не побачивши як Соня підняла декілька пальців.

Ось воно, чудо. Таке довгоочікуване, несподіване. Хто ж знав, що це трапиться саме зараз, у такий чудовий осінній ранок, у таку хвилину, коли ніхто і не бачить цього. А може так і краще.

І все ж таки життя ‒ цікава штука. Часто дарує нам такі щедрі подарунки, вартість яких ми розуміємо з плином часу. Саме в той момент відчаю, коли вже руки опустилися, коли зовсім немає надії, доля повертається в інший бік. І в такий момент життя налагоджується. Всі проблеми і незгоди кудись зникають.

Іван Володимирович стояв біля ліжка Соні й уважно слухав розповідь медсестри. Вірив, що вона каже правду, але все ж таки хотів все побачити на власні очі. Тому цього разу затримався у палаті довше, ніж звичайно.

‒ Лікарю, дивіться!!!

‒ Не шуміть. Тихіше.

‒ Вона підняла палець.

‒ Бачу-бачу, дійсно.

Радості медсестри не було меж. Вона аж посміхнулася, що доля стала поблажливішою до цієї дівчини.

‒ Що будемо робити тепер?

‒ Треба зробити повторний аналіз крові та томограму головного мозку.

‒ Добре.

‒ Мусимо порівняти результати із попереднім місяцем. Якщо вона одужує, то мало б щось змінитися.

‒ Думаєте, що головний мозок відновив свою роботу?

‒ Про це ще рано говорити. Якщо вона опритомніє і одужає тільки у фізичному плані, то може залишитися калікою.

‒ Ви хочете сказати, що вона буде відсталою у розумовій діяльності?

‒ Я ще нічого не хочу наперед говорити. Мусимо зробити комплексну діагностику.

‒ А родичам повідомляти будемо?

‒ Звичайно, подзвоніть їм.

Медсестра ще залишилася у палаті на декілька хвилин. З піднесеним настроєм поправила їй ковдру і згадала, що має взяти аналіз крові. Тому пішла за всім необхідним. А коли повернулася назад, то побачила, що у палаті була мама пацієнтки.

‒ Як добре що ви прийшли, доброго дня.

‒ Доброго дня. А що сталося?

‒ Маємо для вас новини. Я якраз збиралася вам дзвонити.

‒ Ви що її відключили без нашого дозволу?

‒ Та ні, звичайно. Заспокойтеся будь ласка. Ваша дочка рухає пальцями.

‒ О Господи!!! Я знала, що вона жива і рано чи пізно одужає.

‒ Так, але потрібен ще час на повне одужання.

‒ Вона щось казала? Когось кликала?

‒ Ще ні. Наберіться ще трохи терпіння.

‒ Дякую.

‒ Я вас залишу, мені потрібно йти.

‒ Так, звичайно.

Наталія Олексіївна як звичайно поцілувала дочку і сіла на край ліжка. Роздивлялася її пильно та уважно, щоб чогось не упустити. Чекала побачити якийсь рух чи знак. Але Соня лежала нерухомо як і раніше.

Просидівши так досить довго, жінка вирішила піти знайти лікаря і детальніше його розпитати про дочку.

Тільки-но двері палати за нею зачинилися, дівчина стисла рукою простирадло і відкрила очі.

Першим, на що впав погляд, був букет її улюблених хризантем. Відчувала величезну слабкість по всьому тілу, бо не могла ще повернути головою. Тільки пальці могла стискати більш упевнено. В голові чомусь виник спогад.

Соня прокинулася посеред ночі від шуму дощу за вікном. Спочатку не могла зрозуміти, де вона, але коли побачила Сергія, то згадала, що зайшла до нього вчитися. Хлопець спав біля неї майже на краю ліжка.