12.

- Що це в біса таке?

Вона лежала на лікарняному ліжку. Уся прозора, неначе привид. До її руки була проведена крапельниця з препаратом. Руки затремтіли, але я засунув їх в кишені.

- Що відбувається?.. Нарцисику?

- Я не хочу.

- Що?

- Я не хочу говорити.

Я стою посеред палати. Моє тіло тремтить, страх сковує кожну клітину тіла. Я хвилювався за неї увесь час, сидів тут. І все що чую це «не хочу»?!

- Ні, Нарцисику, ти поясниш.

- Ні, не поясню.

- О, моя дівчинко, ти поясниш! Ти відповіси за мій кожен вмерлий нерв. А потім я заплачу любі гроші, аби ти вийшла звідси. І ти вийдеш звідси на своїх двох. З палати лікарні одразу під вінець!

- Ні.

- Що?

Її очі світились впевненістю і слізьми. Вона дивилась на мене з болем в очах, але продовжувала рубати:

- Я ніколи не вийду за тебе заміж. Я не народжу тобі дитину. Я не зроблю тебе щасливим.

- Нарцисику, не говори так..

- Але я говорю правду. Вибач, але я хочу обрати холодну голову. Зараз. Так буде краще для всіх.

- Нарцисику..

Я спробував доторкнутись до неї, пригорнути до себе, обійняти чи поцілувати. Проте вона вивернулась, не дозволивши навіть торкнутись її подушечками пальців.

- Не лізь до мене. Йди звідси..

- Нарцисику..

- Йди звідси!

В палату одразу зайшла охорона, яка, схопивши мене, вивела. Останнє, що я бачив, це її очі повні сліз. Мене відтягували від неї, навіть не дозволивши обіймати. Моє серце розбивалось на маленькі шматочки. Я впав тільки-но був відпущений тими хлопцями. Було темно, асфальт був холодний, по щоках текло щось вологе і солоне. Я сидів перед лікарнею і не мав сили піднятись. Чому? Що сталось, Нарцисику?