8.

На початку березня я купив автомобіль. В першу ж суботу після цього ми зібрались у поїздку. Прокинусь ще засвітла, зібрали найнеобхідніші речі й поїхали у сусіднє місто дивитись на архітектуру.

Я фотографував її на фоні кожного гарного будинку, в кафешці, в машині, на заправці, біля гарних краєвидів. Фотографував і себе на її телефон, поки вона була зайнята. Кривлявся на тих фото і ледь стримував сміх.

Ми їздили напівпустими дорогами; пили каву, поки заправляли машину; ходили по місцевих музеях і галереях; планували ще раз приїхати сюди влітку в театр.

І ось, повертаючись назад дому в темноті, вона раптом тихо сказала:

- Знаєш, якось я дізналась, що найважча битва – це битва між тим, що ти відчуваєш і тим, що розумієш холодною головою. Це ніби вибір між голосом серця і мозку. Що б ти обрав?

- Звісно, голову. Серце легко помиляється, а відчуття можна відключити, якщо сильно захотіти. Мозок навіть таке може. – Легко відповів я, не зводячи погляд з дороги. – А що б обрала ти?

- Я б також хотіла обрати голову, але виявляється вибираю тільки почуттями. Ти колись зможеш мені вибачити мені за це?

- Про що ти? Тобі сподобався хтось інший?

- Ні, звісно ні. Як хтось крім тебе може мені подобатись?

- Добре. Ми можемо про це поговорити?

- Ні, я б не хотіла.

- Добре. Але ти пам’ятаєш, що я завжди поряд, так?

- Ага.

- Добре.

Я взяв її руку у свою, і поцілував титульну сторону. Звісно, це занепокоїло мене, але я думаю, що вона розповість мені якщо вирішить це за потрібне. Я маю більше довіряти їй, вона не зрадить мене, як колишня. Не зрадить ж? Звісно, ні. Вона обрала мене. Точно мене?