6.

На одному з побачень ми пішли на ковзанку. Хоча я виглядав незграбно (ага, буквально коровою на льоді) нам було весело. Тоді довелось добряче набити синців. І я падав більше, ніж коли був дитиною.

- Ти справді ніколи не катався? – Сміючись, запитала вона.

- Ні, мене віддали на бокс. – Відповів я встаючи, але через хвилину знову впав на коліна. – Чорт!

- Тоді усе зрозуміло. Давай я трішки допоможу. Ось.. ти пам’ятаєш, як колись малювали ялинку? Такими палицями, немов дах будинку?

- Ага.

- Чудово! Тоді ти маєш робити щось схоже. Немов малювати на кризі ялинку, але починаючи з верхівки. Якщо що, я завжди поряд.

Мене вистачило на пів ялинки. Вона зі сміхом впала на мене, адже хотіла допомогти. Та бувши меншою і легшою за мене, їй це звісно не вдалось. Там ми провели декілька годин. Тепер я знав базові рухи, як кататись на кризі. А ще, як вона казала, тепер я «вмію професійно падати».

Після ми пили гарячий шоколад з маленького фургончика, який був поряд з ареною. В той день сипав маленький, але лапатий сніг. Вона ловила його язиком. Так робила її сестра в дитинстві, і це було їх маленькою традицією. Кожного року, на день народження сестри, Вона з нею ловили сніг на язик, стоячи на великому камінці біля будинку.

Її ж день народження було влітку, тому вона не могла ловити сніг тоді. Казала, що років до десяти, сильно ображалась через це. Я сміявся з історії та обіцяв щось вигадати, аби на її день народження також був сніг. Чомусь тоді вона так сумно посміхнулась, і сказала, що ніколи уже не зловить сніг язиком на свій день народження. Я заперечував:

- Ніколи не кажи ніколи, Нарцисику.

- Я знаю, що говорю.

- Добре, тоді я зроблю усе, аби на твій день народження навколо тебе був сніг. Але ти не зможеш його впіймати язиком! Адже якщо зловиш це буде останнє день народження, на яке я зроблю тобі сніг!

- Навіть, якщо він буде не справжній обіцяй, що робитимеш це кожного року! – Сміючись, відповіла вона.

- Обіцяю!