4.

Десь в середині вересня, коли на землю падав ще теплий дощ, вона забігла по сходах без сміху. Її блакитна довга сукня прилипла до тіла. Навіть здалеку було помітно, що руки трусились. У її небесних очах стояли сльози. За нею по сходах зайшли два хлопці.

Чорт. Сьогодні наші маленькі звичаї розіб’ються. Саме з цими думками я пішов з кінця платформи до неї. Можливо я ніколи не був качком, але я регулярно займався спортом. В дитинстві батько навіть віддав на бокс.

Замість слів, я її обійняв. Її маленьке, тендітне тіло тремтіло під моїми руками. Зараз, як ніколи до цього я відчував владу над нею. Та все ж єдине, що я хотів у цю секунду - набити морду тим відморозкам. Я глянув на них, і хлопці відійшли. Вони переглядались між собою, ніби розмірковуючи що далі робити.

- Вони не лізли до мене. Просто агресивно залицялися, - тихо промуркотіла вона у мою шию.

- Ага.

- Справді, вони не торкались мене.

- Ага.

- Я сама злякалась.

- Добре.

Як раз тоді приїхав наш трамвай. І я знову руйнував наші маленькі традиції. Ми пройшлися на вільне місце. Та тільки вона сіла не поряд, а на мене. Мої джинси одразу промокли від капель з її сукні, але це найменше, що хвилювало мене. Раптом стало страшно. Що якби мене не було? Що якби я сів на звичний трамвай? Що якби ніколи не зустрів її? Що якби забув про неї після тієї дивної першої зустрічі?

Вона сиділа на моїх колінах спокійно, та коли прийшла її зупинка спробувала встати. Я не дав. Ні, ті хлопці не зайшли за нами, вони залишились на станції. Так, вона була б в безпеці від них, покрайній мірі сьогодні. Та я не відпустив її не через це. Ця ситуація навпаки дала мені зрозуміти, що я втомився її відпускати.

В себе я дав їй улюблену футболку і зробив ромашкового чаю. Звісно, на ній моя футболка виглядала, як коротка сукня. Та все ж мені більше хотілось її оберігати, ніж переспати з нею. Так, я не буду заперечувати, що мене тягнуло до неї. Вона на сто відсотків приваблива, вона розкішна, вона розумна, вона смішна. Я, як ніхто інший, хотів вкласти її у своє ліжко. І зараз я усвідомлював це так ясно, як і бачив її.

Та все ж були фактори, що зупиняли мене. Наприклад, те що з годину тому хлопці хотіли її зґвалтувати. Те, що скільки б ми не бачились в транспорті, вона досі мене зовсім не знає. Те, що зараз від мене залежить її ніч. І те, що я хочу вкласти її у своє ліжко, тільки тоді коли вона сама того хотітиме.

- Ми можемо приготувати піцу?

- Ага.

Тієї ночі я мав спати на дивані. І я там був, проте замість сну працював. Декілька звітів ще не були готові. Вона спала на новій білизні у моєму ліжку, і можливо її парфуми ще залишаться там на певний час. Сподіваюсь.

Та зараз у темній кімнаті вітальні мерехтіло світло від екрана мого ноутбука. Очі, хоч не боліли, але уже починали припікати, тому довелось заплющити їх.

Тихі кроки я почув ще до того, як вона встала на порозі. Чому ж вона не спить? Хіба я заважав їй? Був занадто голосним?

- Чому ти ще працюєш?

Хороше питання. Насправді не знаю. Моя колишня завжди говорила, що я занадто мало працюю, що грошей не вистачає, що я маю забезпечувати усі її бажання.

- Тому, що так потрібно.

- Потрібно?

- Ага.

- Кому?

Я важко видихнув. Не знаю, що сьогодні за день, але в неї це скоріше день важких питань. Або вони важкі тільки для мене.

- Мені. Потрібно підготувати декілька звітів. Скоро буде підвищення, хочу отримати його.

- О! Це добре. Та все ж, зараз п’ятниця. Точніше уже перша година суботи. Хіба ти працюєш у вихідні?

- Ні.

- То..

- Я не знаю, Нарцисику. Я просто звик працювати до темряви.

- Але темрява уже давно. Можливо краще підемо спати?

- Йди, там вільне ліжко.

Вона ще постояла мовчки певний час. Оглядала кімнату, переступала з ноги на ногу. Їй напевне було холодно босоніж. Чорт! Треба купити домашні капці.

- Щось і ще?

- Мені страшно одній.

Я знову видихнув. Нарцисику, ти навіть не уявляєш яких сил мені вартуватиме ця ніч. Але я все одно ліг біля неї, тільки через те, що по іншому не міг. Через те, що навряд би зміг сьогодні повернутися до роботи.