5

- Ну як же! Своє ім’я, кожен робітник цієї академії,  мав вписати в інформаційний блок, що весить у холі. Тому я дивуюсь, як ви не запам’ятали моє ім’я! - його спокійний голос, зовсім не відповідав словам. Крім байдужості нічого там не було. 

Він ще щось говорив, та я перебувала наче в густій речовині, не могла розібрати слів цілителя.  Таке враження, що я знаходилась одразу в двох місцях. І тому, не відпускало відчуття, що в цій кімнаті є ще хтось. Тільки невидимий, покритий чарами. 

- Нетельє вон сам тер’є!!!- ось знову, тільки цього разу голосніше.

Що воно означає? Це заклинання? Ні. Це щось інше. Знайоме? Однозначно. Тільки… з цими дірами в пам’яті, я не пригадаю. 

- Ау, Наталія! Ви де пропали?- грубий голос цілителя увірвався в мої і так хаотичні думки. Проганяючи любі спроби не впасти нижче нуля в своїх очах. Що я за чародійка, якщо не можу подолати тоненьку плівку, яка окутує мої знання і спогади. 

- Що?..- розгублено питаю в нього, так як він почав тицяти мені під ніс, якусь смердючу гидоту.  - Та перестаньте, накінець!!!- рявкаю, невсилах більше терпіти. Відчуваючи як починаю всередині закипати. Разом з емоціями які я перестаю контролювати, виривається і магія. Рій різних за формою сердечок починають кружляти навколо цілителя. Вмить заспокоюючи мої нервові клітини і не лише їх, всі збунтовані рецептори теж заспокоїлись. І чому я так рознервувалася? Краще знову зосередитись, може вдасться ще щось почути.  Та якби я не напружувалася нічого не виходило. Ті дивні звуки більш чутно не було. Глухе роздратування заповнювало середину і виливалось на винуватця. 

Моя магія вперше підкоряючись моїм бажанням, не виривалась. Таке враження наче я синхронізувала з нею. І це відчуття п’янили не гірше самого міцного напою. Краєм ока помітила, як в приміщення увірвалась моя наставниця. І я вперше почула як Ядвіга Іванівна кричить. Завжди спокійна і розсудлива, зараз вона фонила розгубленістю.

- Ви що з нею зробили?Я лише просила оглянути її магічні потоки, а ви що наробили? Якщо вона повністю випустить її на ружу, навіть мені прийде повний капець. - взявшись за голову, вона не то промовила, не то констактувала факт.-  Ви нормальний! Хоча ні, ви повний ідіот.- чому вона паніку розводить? Як вона може вийти з під контролю якщо ми єдині?! Цікаво? Та питую її зовсім інше.

- Ядвіга Іванівна, ви лише тепер помітили?- уїдливо говорю, відчуваючи, що щось не так. Та хвилинне помутніння відійшло всторону, підкоряючись нові хвилі ейфорії.

- Ната, відьма ти безголова! Не впускай її у свою підсвідомість! - відмахнувшись від моїх слів, вона продовжила. - Якщо ти її впустиш, вона забере контроль над тобою. Цей бовдур відкрив приховані печаті надто скоро, ще не час. Чуєш?- про що це вона? Я ж відчуваю, що все так і має бути. Що все правильно. 

- Звичайно, правильно. Вона обманює, не хоче щоб я отримала тебе. Боїться, що зі мною ти станеш сильнішою. Я стану. Ми ж одне ціле? - тихий  голос нашіптував всередині зміїною спокусою, приглушаючи зовнішні подразники. Заманюючи мою підсвідомість в павучі тенета... 

Мені тут так спокійно. Тепло. Наче все буде добре. Нічого більш не потурбує мене. Вона захистить мене! І я більше не буду одна, тепер нас двоє. Я та Іштар…  

Артем.

 Не встиг прийняти душ та переодягнутись, як дивне відчуття почало гризти зсередини. Незрозуміла тривога заповняла все всередині, затьмарюючи розум панікою. Я зрозумів, що щось трапилось. Лише одна людина на цілій планеті, викликала в мене такі відчуття з першої нашої зустрічі. Наталія. Моя єдина. Поправочка наша єдина.

 Не лише людській половині а й талісману.

 Адже рідко в наш час можна зустріти берсерка який згідний ділити  половинку душі з людською частиною. 

І я дуже радий що мені не прийшлось заглушати або взагалі виривати емоції з мого друга. Я рідкісна істота в нашому магічному світі яка з'явилася у берсерків.. Ні я не вихваляю себе. Та коли ти народився тигром в сім'ї ведмедів, погодьтесь реакція оточуючих різна буває.  І це ще добре, що я з'явився у наш час, а не століття тому. Тоді, таких як я одразу винищували, ми були прокляттям. 

По своїй суті Берсерки неконтрольовані перевертні,в яких часто шаленство домінувало над розумом. І тільки поява коханої повністю змінювала емоційну структуру ведмедів. Здається звідки тоді взялось  роздвоєння або відказ твого звіра приймати дівчину, жінку яку полюбила людська половина? 

Через криваві вбивства, що влаштовували берсерки в яких народжувалися діти такі як я. Богиня кохання - Фрея  прокляла наш вид. Дослівно не розповім, так як слова стерлися  з пам'яті…

“Коли остання крапля немовляти, якого вбили нелюди впитається   землею. Тоді ті, що зазнали кохання втратять можливість кохати. “

Що це означало ніхто не знав. Допоки не виявилась, що людина і звір розбігаються в смаках. Якщо людська половина закохалась, то звір не дасть їм бути разом. В багатьох було таке, що звір перехоплював розум і вбивав обрану чи обраного. Після десятка таких випадків, було вирішено старішинами про те, що талісман прийдеться частково або повністю подавляти.  Так наш вид став набагато слабшим, але то тсс… секрет. Та якщо новонародженим одразу подавляли звіра, то мої батьки не стали цього робити. І я  дуже вдячний їм, адже  зміг повністю подружитися зі своїм талісманом. Завдяки цьому, а може тому що я відрізнявся, багатьом було непереливки. Я був сильнішим навіть за деяких старших берсерків.

Зараз таких як я досить багато, нас хоч і не вбивають але цураються. Та мені повезло більше. Якщо моя родина мене прийняла, а деякі ще й полюбили, то іншим досі туго. І якщо я говорю туго, то це ще м'яко сказано.  В одній родині, що дружила з нашими батьками, таких “бракованих” як я було багатецько. Їх не лише били, відношення до них було нижче плінтуса. Навіть слуги в тому домі не цуралися пнути дітей.