4

- Нат, а це не є небезпечно?

- Не знаю, потім розповім. Якщо буду в змозі, окей.- байдуже провівши рукою в повітрі, я зрозуміла що цей представитель котячих знову біля мене. Плюнувши на нього, я вирішила не думати. Будь що буде, нехай обіймає пройдисвіт ходячий. Адже не лише йому це приємно.

 - Та якщо серйозно, я боюсь.  Адже не знаю що відкриється мені. - від підтримки яку я відчула на ментальному рівні сльози навернулись. Не стримую їх, навіщо? Я ж вже все вирішила…-  Надіюсь тому хто стирає мої спогади буде непереливки коли я все згадаю.

- Не хвилюйся, я завжди буду поруч з тобою. Тепер вже точно. - я не знаю чому  не запитала в нього, що означають його слова. Замість того з рота вилетіло зовсім інше, те що хвилювало серденько.

- Обіцяєш? - тихо говорю, надіючись що він не почув. Та де там…  Як завжди я дивуюсь його котячому вмінню. 

- Ти сумніваєшся? Я тебе хоч раз підвів?- з обідою пролунало, і тут же шепотом на вушка.-  Я твоя тінь,твій талісман. Моє життя -твоє життя… клянусь тобі що до кінця, в твоїх руках сутність моя… - щось всередині підказує  мені, що це не  просто слова, це щось більше.  Напів обернувшись дивлюсь на нього, і вперше в життю не знаю що відповісти. Завжди така балакуча,  а тепер наче язика ворона з'їла. 

- Артемку!..

- Мовчи. Ще не час. От коли зрозумієш, тоді  відповіси, договорились?

- Договорились…- притуляюсь до нього, намагаюсь хоча б так показати що відчуваю до нього. Розуміючи що він має рацію. Я ще не зрозуміла, не до кінця прийняла те, що він мені більше ніж друг...

Рапто, з боку пролунав дивний звук, наче мильна кулька лопнула. І поки я здивовано дивилася на пелюстки троянд що колом обпадали, з'явився мій дорогий наставник. 

- Ну накінець, я вже думала ви цілу ніч тут будете сидіти! - переступаючи через пелюсткове чудо, вона скривившись підійшла до мене. - Ну і гидота ця твоя магія, хоч і головна складова цього світу.

- Що ви маєте на увазі? - встаючи питаю наставницю.

- Те, що  ти мені завтра розкажеш  тему,  як я задавала минулого тижня. - здивовано дивлюсь на неї, не розуміючи про що вона. Невже того тижня… точно, я ж не пам’ятаю що робила  минулого вівторка до обіду!

 Я ж все гадала що тоді відбувалося, та пригадати ніяк не виходило. За те отримала головну біль. Мабуть той маг в долоні плеще, дивлячись на мої недолугі спроби повернути втрачене.  Я хоч не крута відьма, та договоритись із своєю специфічною магією зможу. Так його прокляну що мало не покажется. Ну нічого, надіюсь такий момент мені ще перепаде, а поки що запитаю її, що було минулого тижня. Може повезе, цікаво вона сьогодні з тієї ноги встала? Довго не думаю питаю в неї все що цікавило.

- І де були твої вуха коли я все розповідала?- незадоволено бурчить, викликаючи в мені якусь нездорову радість всередині. - Ну добре, поки дійдемо до цілителя я вам все ЩЕ РАЗ розповім.

- А що перенестись не можна? 

-  Як до цілителя?-  промовивши разом з Артемом, я не помітила погляд вчителя, адже була збентежена її словами. Чому? А відповідь дуже проста. До нашого лікаря хіба сліпий прийде просити допомоги. То не лічить, а калічить. Якось вчитель з побутової магії, поранився показуючи нам одне закляття( так і в такій магії є ризик). А так як він домовик, то звичайне зцілення йому не підходить. А наш чудо-цілитель не знав або просто знехтував цими даними і почав чарувати. Тим самим змінюючи зовнішність нашого домовичка. Ой що тоді було, і не лише крику… Адже  ці милі створіння по природі пов'язані з будинком в якому перебувають, а точніше старший з їхнього роду.  І коли недо-цілитель змінив домовика,  як правило  навколо все теж змінилося. 

Саме в той час, перебування нашого директора в академії не наблюдалося, ну щоб помахом руки зняти чари. Тому необхідно було аж цілий тиждень, аби повернути все на свої місця. Після того випадку, всі  люди й нелюди стараються не попадати в руки так званому “цілителю”...    

-... ось чому саме магія кохання є складовою цілого всесвіту. І без неї всім буде м'яко скажем непереливки.- прогавивши всю історію, знову. Я  зрозуміла що відректися від зустрічі з місцевим маньяком ніяк не вийде. Через те,що ми стояли якраз перед його дверима, які вже відчинилися. 

Щире здивування цілителя можна зрозуміти,  адже я перша людина, а точніше ЖИВА істота, яка повстала перед його очима через стільки часу. А от мого наставника, нєа. Ну  що тут такого? Ну  вчепилася я  в тот одвірок! То що одразу потрібно так витріщатись? Таке враження що вона ліча побачила! Чесне слово, дивна якась… 

- Ната! Ти чого?- Ой, а здивування то непідробне! Вона що серйозно не знає, чому я не маю бажання йти до нього? Мабуть що так. І тільки я хотіла здатись на милість вчителю, як побачила дивний блиск в його очах та хижу посмішку маньяка.

- Я до нього не підуууу! - Істеричні нотки почали набирати обертів всередині, через  те як він потирав долоні. Мабуть вже представив, що у мене забрати, що перекласти, бррр.

- Не чуди. Нічого він тобі не зробить, тільки подивиться і все. - насміхаючись проговорив зрадник, який вважає що має дев’ять життів, як і його талісман.

-  Ага розбіглася. Чекайте лише шнурки поглажу і зав’яжу. - Встигла лише розвернутись і  ступити крок, як наставниця з словами “не ганьби мене”  перенесла на ліжко, де нормальні лікарі оглядають своїх пацієнтів. 

І поки я зістраху чуть у штани не наклала, пробачте за слово. Та котяра облізла, так реготала, що було чутно навіть  за зачиненими дверима. І щоб не мішав, Ядвіга Іванівна наклала на нього заклинання повної глухоти.  І зняти його може лише моя наставниця та я, адже не раз вона накладала його на мене. Ну поки я не навчилася зменшувати  його властивості, а згодом взагалі відміняти.