2

                                                                       ***

Якесь дивне відчуття почало гризти з середини, наче я щось забула. Свербіло в голові недаючи  спокійно  обдумати все ще раз. 

Плюнувши на марну справу пригадати забуте, вирішила піти до їдальні.  На голодний шлунок думається погано,  не те, щоб ще щось згадати. 

Поки дійшла із повітряного корпусу, який віддали  нам, юним геніям в тимчасове користування. Ну доки не відремонтують наш гуртожиток, я надивилась усякого…

 От  молодий парубок завис на добрячій висоті, показуючи поступаючим свої фокуси. А з іншої сторони моя кузина Людка, створює дивовижні льодяні фігурки. Які перехоплюють подих своєю неземною красою.

 А ось  миловидна білявка з четвертого курсу і довжелезним волоссям, випила ”так звану мікстуру для довготривалого ефекту” перетворюючись на бородатого домовичка. До речі її волосся, було слабкістю для більшої половини дівчат нашої альма матері. І я мушу зізнатися, що з своїм боб каре, входила в їхнє число.

 Хмм, так ось як вона досягла такого дивного відтінку! Хоча, дивлячись на результат, я перестала їй заздрити. Мабуть і всі інші теж…Така тиша настала після того як вона зрозуміла, що щось пішло не так,словами не передати. Все наче замерзло, навіть повітря  стиснулось настільки, що здається зараз вибухне.

 Хвилина мовчання і на всю округу пролунав рев розлюченої сріблястої вовчиці.

- Ну Картер, вб’ю змію підколодну!!!

Картер Ніколас Джонс, приїхав до нас із за кордону. Він перевертень як і більшість тут  людей. Тільки в нього талісман чорної мамби. До речі, його друге “Я” вийшло з під контролю,вона повністю неконтрольована. І чому його сюди відіслали, якщо  там своїх шкіл, інститутів, академій  багато? Ніхто не знає. Він оберігає цю тайну за сімома замками. Навіть ясновидиці нічого толком не можуть сказати. Хоча, якби він не приїхав сюди, то б не зустрів свою пару. 

А саме дивне те, як він залицяється до Катрусі. Так, срібляста вовчиця, - це його половинка душі. І ще не було дня, аби ці двоє не шкодили один одному. 

Та як то кажуть, кожен виражає свої почуття як може. От і він, вибрав досить таки дивний спосіб, привернути увагу місцевої красуні до себе. Хоча, скажу я вам, дієвий…

Дійшовши до столової, вирішила що можу дозволити собі смачненько поїсти. Хватить, вже надоїло на тих дієтах сидіти. Від них така користь як від бабусиного кавалера. 

Поклавши порцію вареників із сметаною, а на десерт вару з кусочком яблучного пирога, я всілася біля вікна. 

Впоравшись з головною стравою в сьогоднішньому меню, я взявши ложечку відщепнула кусок пирога. Він саме такий як я люблю, з кусочками яблук.

 Ммм,смакота.

Поглянувши у віконце, я знову побачила свою кузину. Висока брюнетка, з мигдалевими очима. Пухкими губами і обличчям у формі серця. Красуня як завжди,тільки плоска як дошка. Хоча що це я. Покласти мене біля неї і ніхто не скаже що ми рідня. Різні як день і ніч. Нічого одинакового у нас немає. 

Адже я рижа настільки, що іноді здається такого кольору в природі не існує. Особливо після ініціації на повноліття, воно  ще більш ядернішим стало. До того ж кучеряве як шкіра в барана. Фігурою пішла в ту ж бабцю. І зверхи є за що потриматися і з низу. Що не пробувала, що не робила, а моя фігура залишається такою як є. Добре що хоча б живіт не випирає. 

Може комусь і подобається така комплекція та не мені. Ні одяг не підібрати, ні втекти, коли за тобою розлючені бджоли летять. Одним словом я ходяча катастрофа, не лише для оточуючих, а й для себе. 

Так і таке в мене було, не дивуйтесь. Я за ці два годи такого побачила та перепробувала, що не злічити… 

Так на чому я зупинилася?  Коротше, менше з тим. Одне, що мені подобається у собі,-  це очі. Небесно-голубого відтінку, о то краса а не… І ще стрижка, представте собі боб каре на мої кучеряві локони! Представили? Молодці. Це моя забазтовка рідні, яка спихнула таку унікальну особистість як я, бідному інституту. 

- Ну ти і… відьма!! - скривившись від гуркоту, який ехом пройшовся в моїй голові я ще більше погіршила своє становище. - Здається прийдеться йти до отоларинголога. - прикусивши язика, щоб ще щось зайве не бовкнула я  опустивши очі обернулась до друга,  відчуваючи як все обличчя почервоніло. Є в мене така особливість, хтось від сором’язливості червоніє, а я… самі бачите. Тоді коли щось натворю.

-   І до дуже хорошого спеціаліста теж, щоб  вилікував твою амнезію. 

- Пробач, мене… 

- Ти знаєш скільки я там протирчав в обнімку з тим деревом? - вже тихо, я б сказала втомлено проговорив, сідаючи навпроти. - Тому одним “ пробач” цього разу ти не відкрутишся. - відщипнувши більшу половину мого пирога, він  задоволено прикрив очі, і я знову відчула вібрації його муркотіння. Закусивши губу, хотіла вже ляснути себе по чолі. Я то думаю, що я забула?А то… і як я вмудрилася, хто б мені сказав? Блін, що цього разу він приготує? А те, що мене чекає щось незабутнє, це стовідсотково, тут і думати не потрібно. Он як блищать вогники в його класнючих очиськах. І тільки Артем хотів щось сказати, як його перебили не даючи можливості і слово вставити. Показавши хлопцю язика, я заворожено наче кролик перед удавом споглядала, як веселі іскорки танцювали там джигу, обіцяючи солодке покарання.

- Ну що бачили Картера? - високий блондин з шикарною фігурою, підсів до нашого дуету, тим самим рятуючи мене. Та побачивши наші оченятка в яких плескалося непорозуміння,він продовжив.  - Вона його поголила налисо!- хто вона я прекрасно знала, згадуючи сцену яка була годиною раніше. А уявивши лисого модника, склалася пополам. Я ще ніколи так не сміялася, аж до коліків у животі. Оце Катруся,оце молодець. Мабуть добряче він  дістав її цього разу.