1

                      Подарок для невдахи                     

або

Магія кохання в дії.

Ранок в карпатах як завжди був казковий, настільки що перехоплювало подих . Він брав у полон своєю красою не відпускаючи із нього… 

Ні, і в день тут  гарно, та я любила поговорити з природою ось так, в цілковитій тиші. Поки ще всі сплять, і бачать десятий сон…

 Мені дуже подобається спостерігати як природа просипається, як пелюстки квітів струшують з себе росу повертаючи свої милі моськи до вранішнього сонця. Яке лише  почало підніматись із за широчезних і могучих спин, гірських масивів. 

Мені подобаються маленькі мурахи, які проснувшись тут же приступають до тяжкої  роботи. І молода рись, яка нещодавно обрала ось цю місцину для свого дому.  Яка як і я, коли сюди приїхала недовірливо і насторожено спостерігала за всіма. 

Тут спокійно і затишно, відчуття такі наче твоя душа знайшла свій прихисток. Наче ось цей край, те саме місце в якому ти відчуваєш себе дома.

І здається, що за два роки, я  мала би вже звикнути до цієї краси. Та це не так. Кожного ранку я ходжу збирати одну рідкісну магічну квітку, яку можна зірвати лише тоді, коли перші промінчики сонця торкнуться її бутону. Лише тоді, вона матиме саме ті властивості, які потрібні мені для різного зілля. І завжди я завмираю на деякий час щоб милуватися цією дивовижною природою.

- Так і знав, що знайду тебе тут! - голосно гаркнувши мені на вухо, мій друг(вибачаюсь) найкращий та єдиний друг в цілій академії,  прудко сховався за представителя хвойних дерев. Вже знаючи що можна очікувати від наляканої юної відьмочки, тобто мене. Так як слідом пролетів рожевий димок, у формі сердечок.  

- От мені цікаво, ти що не вчишся на своїх помилках? Якби ось ця рожева напасть знову потрапила в  тебе, тоді щоб ти робив? Адже тут немає представників жіночої статі, амм? 

- Ну, я б так не сказав, одна точно є! Чи ти себе за юну леді не вважаєш?

- Я зараз не про те. І ти сам прекрасно  знаєш, якщо я накладу закляття повного кохання щоб в мене закохались, то якби не старалась воно не подіє. І я з радістю подивлюсь на твою поведінку, якщо тебе зациклить на ось тому зайчику або взагалі приклеїть  до дерева, яке ти так пристрасно досі обіймаєш.

Зі швидкістю свого талісмана, Артем накінець відірвався від бідного дерева. І з червоним обличчям повстав переді мною. Та не тут то було, як виявилось саме дерево не хотіло його відпускати. 

Я настільки була шокована, що не попередила друга. 

І вже добру хвилину  намагалася заглушити регіт, який рветься зсередини. Ну а ви щоб робили, побачивши таку картинку? 

- Ната, зараза ти відьмівська, чого регочеш? 

- Ну не плакати ж мені! Їй богу, як дитя мале. Скільки я тебе попереджала, що моя дивна магія трохи тю тю. Навіть бабуся з чотирма стихіями боїться мене. А ти...

Махнувши рукою на друга, повернулась до горизонту. І вчасно, якраз сонце почало сходити...

Збігла з вершини де облюбувала собі місце  і затамувавши подих  спостерігала, як чорна лілія  почала розпускати пелюстки. 

Якби не бачила на власні очі те, що зараз відбувається, то ніколи нікому б не повірила. Адже зараз всі  відтінки  чорного полум'я, танцювали  зміїний танок. Зачаровуючи і  гіпнотизуючи своєю палітрою. Неймовірна краса, яку словами не передати. 

  Схаменулась, і зі швидкістю світла таки встигла зірвати один пелюсток. Запхавши в  колбу, яку напередодні зачарувала мені бабуся,  я попрямувала назад до друга. 

- Ну як тут наші закохані?- мстиво проспівала, ховаючи свою цінність на дно тайстри.

- Наталочко, ягідко!!! Забери мене будь ласка.

- Це ще чому? Здається вчора ти не поспішав   забрати свого щура з мого ліжка! Знаєш як я його боюсь, а ти реготав як кінь. Що ти тоді щебетав, не допоможеш згадати?

- Не будь злопамятною, тобі не пасує.

- Ах, не пасує! Ну тоді нічим не можу допомогти, сам знаєш. - поправивши тайстру на плечі, взяла переносний камінь і кинувши його на землю  роздробила  ногою. Поки синій туман огортав моє тіло, я швидко прокричала. - Не хвилюйся,  Ядвіга Іванівна  прийде за тобооою!

***

Коли опинилась на території  нашого інституту , поспішила до кімнати. Щоб покласти до свого сховку цінний  інгредієнт, нехай постоїть дов ночі. А там надіюсь, моє заборонене зілля яке я відшукала напередодні, подіє так як треба. А то надоїло вже  бути відлюдьком… 

Скільки спроб було позбутись або поміняти мою магію один Бог знає. А книг прочитано, не злічити, навіть кличку через них образливу отримала - "книжковий щур". 

Мабуть тому я їх боюсь, навіть більше за змій…

Ну що я зроблю, якщо моя магія така специфічна. Як я вже говорила навіть моя бабуся сторониться мене хоч і сильно любить. Я не ображаюсь, вже звикла. 

Та якщо бути з собою чесною, то є за що мене обходити стороною. Я ж ходяча катастрофа, не можу контролювати магію. Вона незалежно від моїх бажань сама покидає тіло.

Сердита, сумна, або як сьогодні  налякана, я небезпечна для оточуючих людей і нелюдей. 

Якось після повноліття, коли мій дар проявив себе і я дізналась про таємничу сторону нашого світу.  Я злякавшись того що зі мною відбувається, ненавмисне з'єднала долю бабусі і як виявилось (нашого сусіда)лісовика. Що бабуся  не робила, до кого не зверталася, та все марно, мою магію не відмінити. А вона до речі,  одна з найсильніших відьом верхівки.