Глава 24 Богуна помилувано, Оксанине кохання, навіть з того світу, рятує його

Богдан дивився, як його син та Мазепин Іван вправляються на шаблях – видовжене Юрасеве лице побіліло від напруги, а Іван, як наче йому все нічого після півгодинного бою, спокійно тримає удар та вже заганяє малого Хмельниченка в куток, готуючись вибити шаблю з його непевних рук. Богданове обличчя спохмурніло, звичайно, Іванко був йому майже як син, та в нього був і рідний син, оцей, якого він саме і прагнув залишити правити після себе! Та на жаль Юрася більше вабили сірі монастирські стіни, а не величні гетьманські покої з послами звідусіль, що терпляче чекали на аудієнцію ясновельможного, чи розшиті золотом м`які турецькі килими, що щільно встеляли підлогу, та, звісно, козаки, що рясно встеляли ті самі коштовні килими того ж вечора, вже після прийому шановних послів, після прийняття всередину багатьох відер оковитої, досхочу нареготівшись з різних іноземних недоуків, що ані бельмеса не розуміють по нашому… Як не вабив його ані добрий кінь, ані вітер у скронях у рідному степу, коли він би скакав щодуху, ведучи за собою військо – Богдан презирливо сплюнув – від батьківського гіркого слова, чи навіть важкої руки, Юрася врятував посильний, що раптово з`явився на подвір`ї, а слідом за ним, накульгуючи, і вірний Лаврін Капуста.

  - Що в тебе, Лавріне? – стурбовано виголосив Богдан – на непроникному Лавріновому обличчі як завжди не було жодних емоцій.

  - Ходімте всередину… - Богдан обійняв Лавріна за плечі і показав посланцеві шлях.

  - То що сталося? – Запитався він вже у світлиці.

Посланець зопалу випалив – Пане гетьмане, московіти вимагають, щоб ти негайно йшов їм на підмогу на Білу Русь та Литву!

  - О, то вони вже вимагають? – Богданові очі звузились, а уста щільно стислись та побіліли…

Коли посланець пішов, Богдан чомусь пошепки звернувся до Лавріна.

  - Ну що, Лавріне, що з Богуном? – Лаврін, як завжди не говорив ані слова, але гетьманові, здавалось, це не було потрібно, він і так , без слів, все розумів…

  - То він і справді геть з`їхав з глузду з-за тої дівулі? Хотів зректися полковницького пернача, а Глух насилу витяг його з петлі, коли він хотів удавитися? Відклич своїх людей, такий він не становитиме загрозу гетьманству Юрася… - Лаврін розуміюче кивнув та покрутив косими різними очима в різні боки… Гетьман не знав, та й не мав знати, що таким чином слабка дівчина, своєю передчасною смертю врятувала Богуна двічі, перший раз від ревнивця Чарнецького, а другий – від помсти всемогутнього гетьмана. Мабуть то і було справжнє Богунове кохання.