Глава 20 Бій під Монастирищем, його наслідки, а Лешек тим часом дізнається де знайти Оксану.

Богун перестрів військо Чарнецького під Монастирищем, взяття якого відкривало Чарнецькому шлях далі, вглиб Правобережної України чи не до самого Чигирина. Бій був запеклим, кровопролитним та жорстоким. Поляки прагнули будь-що помститися за Батізьку наругу, та й козаки не хотіли поступатися… І врешті-решт козаки зупинили зворохоблених ляхів, які щосили рвалися до Монастирища. Як завжди, Богуновий полк проявив себе якнайкраще. Мов зроблені з твердої криці, козаки раз по разу відбивали знавіснілі лядські атаки, що з кожним разом ставали все запеклішими та запеклішими. Та врешті-решт, ляхи таки почали видихатися і, після останньої атаки, рясно вкривши мертвими тілами Монастирищинське поли, вони відійшли. Ця Богунова перемога дала змогу Хмельницькому та час зібрати не лише правобережні, а й лівобережні полки, татар, та згодом всім разом вирушити до Кам`янця, де отаборився сам пан польський круль.

Після Монастирищенського розгрому Чарнецький аж зубами скреготав від люті – він бачив, як хвацько вигарцьовував попереду на коні клятий Богун, що напевно сховав від нього його русинку, та ніяк не міг дістатися його – кілька разів наказував поцілити його з мушкета, та кожного разу кулі якимось дивом минали його. Крім того, що він не зміг поквитатися з ворогом, Чарнецький змушений був, мов той побитий собака, зализуючи рани, вертатись до свого короля, та ще й кожного разу оглядатись, пильнуючи, щоб бува клятий Богун не ударив у спину…

Тож він явно був у паскудному настрої, коли перед візитом до королівського намету, щоби повідати тому про лиху долю, що випала йому та його війську, він викликав до себе вірного Лешека та суворо вирячився на нього, не менш суворо приказуючи – Що хочеш роби, але знайди мені ту кляту русинку, ти почув Лешеку? Бо буде горе тобі на віки вічні! – Для посилення ефекту пан Чарнецький спромігся дістати та влупити дорогим хромованим чоботом прямо у кістляву хлопську дупу, коли пан Лешек всіма силами намагався уникнути цього, мов той заєць намагаючись прожогом вискочити з намету, та на цей раз пан Чарнецький виявився спритнішим. Тож заохочений таким чином, пан Лешек притьмом взявся до справи.

Щоби дізнатися про долю русинки, він мав вирушити до східного Поділля, попередньо прийнявши подобу подільського русина, що було для пана Лешека не так і складно, бо українську мову він знав добре, а щоб дістати хлопські лахи, так з цим взагалі проблем ніяких не було…

Тож прибравшись, він прийняв подобу подільського поселянина, що постраждав від сваволі лядської, благо таких було повне Поділля, а тепер шукає притулку серед добрих людей, що прихистять та порятують. Таким чином він, тримаючи ціпка та кульгаючи для виду, просячись у подорожніх на воза, за кілька днів дістався Кальника, де, обдертий та брудний, жебракував у добрих людей, заразом дослухаючись до пліток, намагаючись з`ясувати що й до чого. Найбільше ввечері він тинявся біля лавки, прислухаючись до того, що втомлені важкою денною роботою господині переповідають одна одній, що хто чув та що хто думає – і ось що він одного разу почув…

Старенька жіночка, спираючись на лікоть своєї вочевидь вірної подруги – куми, важко переводячи подих на порозі тієї самої лавки, зупинилась на хвилину перепочити, а ще виявилась на диво балакуча та язиката, немов та феська, а ще вразлива, до того ж намагалась вразити інших.

  - Ой горе, кумо, горе… - Жалісливо заголосила стара, бо вочевидь горе їй асоціювалось як з нападами болю у хворій спині, так і з багато чим іншим - …страшне горе, кумо, страшне – То що в тебе знов сталось, кажи вже, Одарко… - Нетерпляче запиталася кума, якій і самій вже було добре за шістдесят і важко було весь час тримати куму за руку, підтримуючи її, до того ж вислуховувати її вічні скигління...

  - Горе, кумо, горе… - Знов своє заторочила стара, і знов кілька разів повторивши це, нарешті знайшлася -…наший полковник як слід зачарований… - І, відповідаючи на отетерілий погляд своєї куми, продовжила - …дочка моєї сусідки, якій переповіла її подруга, яка знає покоївку, яка служить в полковника і та розповіла їй, що наш Богун, наш сокіл ясний, став жертвою підступних чар, що зваблива юна чаклунка так причарувала його до себе… - ой горе нам всім, горе… - Продовжувала майже волати вона.

  - Що ти верзеш, стара, народ каламутиш, геть розум втратила? – Врешті не витримав котрийсь з відвідувачів лавки – Ну і що з того, що Богун упадає за якоюсь юною кралею, що ти називаєш чаклункою?

  - А те, що варить вона своє приворотне зілля, зібране на болоті та годує ним нашого сокола ясного, засліплюючи, зводячи з розуму та дурманячи голову, спокушаючи та забираючи розум… - Хто тобі наплів такі дурниці, стара? – Суворо перервав її урядник, що саме теж підійшов до лавки. Зрозумівши, що її голосіння можуть зараз зіграти з нею злого жарту, стара спішно припинила свої волання, бурмочучи собі під ніс - …а як же, в монастирі вона допомагає, наче свята, а сама ходить на болото, вночі, там, за Бугом, збирає своє чаклунське зілля… - стара під ручку з кумою поволі почали віддалялася… Слід сказати, що згодом з`ясувалося, що ці плітки поширювала подруга сусідки старої, що сама прагнула бути Богуновою обраницею… Та Лешекові до того було байдуже, врешті-решт він дізнався те, що хотів, а саме те, де шукати русинку. Та все ж сам він не ризикнув до неї потикатися, почувши про чари та таке інше. Та тепер Лешек міг спокійно повернутися до пана, більше не боячись панського гніву.