Глава 19 Закохані

Загалом це були найщасливіші майже дев`ять місяців у всьому їхньому житті. Вони бачились раз на кілька днів і кожного разу це був незабутній час… Одного разу Богун брав Оксану кататись на коні у степ, іншого - плавали на монастирському човні по мальовничому Бугу. Та більшість часу, як не дивно, вони проводили у тому самому могутньому лісі, з віковими соснами  та дубами, що привільно розкинувся обабіч монастиря та Оксаниної хатини. В Оксана почувалася в темному лісі, як у себе вдома, для неї він зберігав безліч таємниць, стиха нашіптував їх на вушко шелестом свого листя, а ще мав відповіді на всі-всі питання, міг допомогти у скруті, якщо було потрібно, Оксана була певна того. Бо народилась і виросла в такому самому місці, як це, на самому краю села та на межі давнього лісу, саме там знаходився стародавній дім її роду. І так само, як весь її рід, її ненавиділи та майже боялись у селищі(хоч і не гребували звертатись по допомогу до її рідні), бо вона була з роду давніх чаклунів, стародавніх відунів, що брали з лісу свою силу, чи у вигляді зібраних у певний час, обов`язково їхньої найбільшої сили, квітів чи трав, чи сушених жаб`ячих лапок чи щурячих хвостів, які необхідно було кинути у чаклунське варево для потрібного ефекту…

Та останньою віщункою у її роді була баба, яку вона ще добре пам`ятала. Дар, чи прокляття передалося також її батькові, якого проте вважали божевільним, а також їй, але тільки після багатьох втрат та страждань відчула вона його справжню силу, тоді, коли прокинулась від жаху, ясно побачивши батькову смерть і себе біля нього, а після цього все це відбулося вже в реальному житті…

Тож вона все знала, все добре знала. У своїх снах, що завжди переслідували її, показуючи темне майбутнє і ще жодного разу вона не помилилась у тих клятих передбаченнях, що були радше схожі на прокляття…

І вона бачила Богунову долю, вона добре знала, що йому судилося. І добре знала, що їм не судилося бути разом довго, і що прийде момент, коли їй прийдеться обирати  - він, чи вона, хтось один має піти… Бо їхні долі нерозривно пов`язані, настільки нерозривно, що якщо виживе  один, то загине інший, і тільки їй одній обирати хто саме…

Оксана також всією душею прикипіла до Богуна – він би міг бути її батьком за віком, та вона бачила лише його стражденну душу, таку, як і вона сама, що заблукала на стежках кривавої безглуздої війни, що вели два найближчі народи, яка в підсумку має знищити їх обох…

Вона вирішила, що в цей час, що в них лишився, вона буде для нього всім, закриє, замінить собою жорстокий світ, розрадить, наповнить спокоєм, віддасть все, що в неї є заради нього, лише заради нього…

Коли він дивився на неї так ніжно і брав за руки, то вона відчувала, що тане в його руках. Він став для неї світлом і світом, в якому вона хотіла жити вічно, та, звісно, не судилося…

Тож Оксана вирішила по-максимуму використати той час, що було їм відпущено. Поруч з коханим, розчинившись у своєму коханні, прагнучи віддати йому себе всю до останку і тільки йому, вона навіть на деякий час забувала про жорстоку невблаганну долю, на яку вона так часто нарікала. І вирішила бодай ці останні місяці життя бути щасливою. Бо вони заслуговували щастя один одного. «Яким же славетним воїном та видатною людиною він є! І якою нещасною… » - Часто думалось Оксані. А що Богун? Богун все більше прив`язувався до цієї дивної дівчини, що спочатку була просто зачепила його своєю несхожістю на інших дівчат свого віку, та чим більше він її пізнавав, тим більше прив`язувався – тепер вона вабила його не тільки зовнішніми природними даними, що були зовсім нічогенькими, тепер його вабив і одночасно заворожував своєю таємничістю її внутрішній світ, вабив відкритістю та щиросердям душі – Богун поступово знайшов у ній притулок для свого збентеженого духа, спокій для зраненої душі, та натхнення для життя загалом… Коли вона так просто і зрозуміло говорила про складні речі, то Богун, мов той простуватий парубок, заворожено слухав, дивуючись при цьому, як можна про такі незрозумілі речі говорити такими простими словами, що заспокоюють, і ведуть, і пояснюють, і, як не дивно, научають. Тоді Богун не знав, що Оксана просто бачить віщі сни про події, які тільки мають відбутися, та вчить його правильно віднестись до речей та уникнути небажаних наслідків, і це здавалось йому якимсь дивом, що проста юна дівчина знає про життя та розбирається у багатьох речах набагато краще ніж він сам, і це була загадка, яку він прагнув розгадати, тож цим і пояснювалась багато в чому його одержимість Оксаною…

  - Скажи мені, чому ти така? – Одного разу, не витримавши, запитався Богун, пильно дивлячись у ті сполохані темно-карі очі.

  - Я така, якою маю бути… - Знічено відповіла Оксана, ховаючи очі, боячись, що він побачить у них правду.

  - Але ж це диво… це просто диво… - Зачудовано провадив далі Іван, я не можу надихатись тобою… і моя душа співає, коли мої очі бачать тебе… я чекаю лише дня, коли ми знов зустрінемось… - Найдивніше це було почути з уст козацького полковника, героя війни, якого найвишуканіші красуні просто обожнювали, а він натомість обрав зовсім юну дивачку, що не могла похвалитись ані надзвичайною вродою, ані родовитістю чи вихованням. Та це геть не заважало Богунові бути по-справжньому закоханим та справжнім лицарем – приносити коханій найкращі квіти та дарувати найвитонченіші прикраси, а ще говорити найвтішніші слова…

Та їхньому щастю не судилося бути довгим, бо вже навесні 1653 року Стефан Чарнецький, керований королем Яном-Казиміром, вдерся на Поділля. Тоді ним рухала жага помсти за безславну загибель шанованого панства, а ще за власний довічний переляк, а ще приховане, та від того не менш сильне бажання повернути ту кляту русинку, що, хоч він сам і не хотів в цьому признатися навіть собі, вкрала його серце та так, що тепер він не мав спокою ані вдень, ані вночі, бажаючи повернути те, що належало йому, лише йому і більш нікому! Він відчував, що в нього всередині все закипало лише від однієї думки про те, що той ниций виродок володіє зараз його скарбом, улюбленою забавкою, і чи є взагалі справедливість у цьому світі?  А якщо нема, то він, Чарнецький зможе виправити цей недогляд божий!