Глава 15 Пан Калиновський гнівається

 Поява козаків Богуна та татар на протилежному лівому березі Бугу виявилась повною несподіванкою для пана Марціна Калиновського. Коли він дізнався про це, то його видовжене, майже овальне огрядне обличчя перекосило від обурення та злості, коли він кричав на свого ад’ютанта, що приніс йому цю звістку – Де той Хмельниченко, клятий вилупок, що скиглив тут днями, наче пес? 

Ад'ютант, наче він у всьому був винен, почервонів та одвів очі – Його табір знявся та приєднався до козаків…

Такої добірної лайки з уст свого пана ад'ютант давно не чув. Калиновський на чім світ стоїть лаяв Хмельниченка, Хмеля, Богуна, та навіть незлим тихим словом самого короля, який відправив його у цю, як йому здавалось, безглузду виправу, бо як він сам вважав, господар Молдови Василь Лупул і так не віддасть свою єдину дочку за вилупка цього самозваного гетьмана. А тепер, вочевидь, Богун привів татар і разом з ними намагається залякати його, самого польного гетьмана Марціна Калиновського! Яке нахабство! Злості Калиновського не було меж, його огрядні щоки трусились від гніву, він на всі сили жбурнув похідного стільця у голову свого нещасного ад’ютанта, що геть зовсім не був винним, що козаки виявляться такими підступними. Той насилу встиг ухилитися від стільця, що просвистів повз його вуха…

Коли перший напад панського гніву минув, ад'ютант, ризикуючи здоров`ям, спробував переконати Калиновського, що слід укріпити табір та підготуватися до можливої оборони. Стільця під рукою вже не було, тож Калиновський просто визвірився на свого вірного слугу – Що ти верзеш, пся крев! Це всього лиш Богун та купка татар! Вони не перепливуть Бугу тут, він занадто глибокий! Ліворуч від нас – болото, праворуч – непрохідний ліс та річка Соб, а за нами – гора Батіг! Тож як вони дістануться нас, якби і хотіли, скажи, розумнику? 

  - Хто зна цих козаків… - Невпевнено пробелькотів ад'ютант.

  - Ти страхопуд, ад’ютанте! – Зверхньо промовив Калиновський.