Глава 14 Кляті спільники

- Засвистали козаченьки вітер в чистім по-о-олі, заплакала Марусенька свої ясні очі… – Широко лунала пісня посеред степу -разом зі своїми вояками Іван Богун витягував слова відомої козацької пісні, їдучи на чолі свого полку, та ще Глухового, щоби десь побіля Ладижина приєднатися до Хмеля… та пісня жила та відлунювалася силою у козацьких серцях, а ще Богунове серце стугонило радістю передчуття відплати, ясно бачачи, що поки той недолугий Тиміш вестиме свої дурні розмови з ще більш недолугим бевзем Калиновським, намагаючись таким чином нібито переконати останнього пропустити його та супровід до Молдавії, розводячи всі ті дурні теревені, що не треба бути перешкодою коханню та щастю молодих, щоби він, нещасний, міг, врешті-решт, одружитися з любою Розандою, що забрала його серце і без якої він жити не може - забиваючи Калиновському баки та відволікаючи від справжнього, а саме бути насторожі щодо інших козацьких сил – яким же все-таки дурнем треба бути, щоби повірити у справжність тих запевнень! – Богун криво всміхнувся. Втішні думки наповнювали Богунову голову, аж тут різкий вигук, а за ним ще один, і ще один – Алла… алла… - Донеслося з узлісся.

  - Кляті татари! – Подумки і не тільки вилаявся Богун – Таку пісню спаскудили!

Він ніколи не любив татар(хоч його кращий друг і був наполовину татарином). Бо напевне знав, що ці бусурмани, що зараз тільки прикидалися спільниками, насправді тільки і чекали слушної миті, щоби устромити свого ножа, а точніше кривого турецького ятагана козакам у спину, як тільки випаде слушна нагода…

Бо насправді вони нічиї спільники, а тільки свої власні, а їхній інтерес полягає у тому, щоби хаос та безладдя панували на цій нещасній землі, а вони тим часом ловитимуть свою рибку у мутній воді, підтримуючи почергово то одну, то іншу сторону і, звісно, беручи ясир, який складався з нещасних українських селян, що цілими селами забиралися у бусурманське рабство…

Та наразі зробити нічого було не можна, бо поверни зараз татари зброю проти козаків(а їх чимало, майже п`ятнадцять тисяч!), крім того, що помста ляхам не відбудеться ніколи, можлива ще й поразка! І такої слушної нагоди поквитатися з ляхами вже не буде ніколи…

Тож треба міцніше стиснути зуби, намагаючись не порвати погані бусурманські пики тим клятим спільникам, хоч як би важко Богунові, з його гарячою вдачею, це не було б…

Карач-мурза, шкірячись та заглядаючи у вічі, квапливо під`їхав до Богуна.

  - Ойє…ойє , пане полковнику – Хитрі татарські очі безсоромно нишпорили по обличчю знаменитого полковника, намагаючись з`ясувати, що в того на думці, але це було зовсім не складно… - Пан гетьман наказав виступати на ляхів прямо зараз! – Карач-мурза ще раз вишкірився, а потім запитально витріщився на Богуна, чекаючи відповіді.

  - Чую тебе мурзо, чую… рушаємо… - Задумливо протягнув Богун, відводячи очі, щоб заховати злі вогники, що виблискували у них, та від гострого татарського ока те не сховалось.