Глава 11 Йосип живий

Коли Богун прийшов до тями, то перше, що він побачив, були великі темні перелякані дівочі очі, що з надією та тривогою дивилася, як він поступово приходить до тями, після свого тривалого сну… А він, почуваючись таким живим,(хоча не знаючи, через що його рана раптом почала гоїтись) дивлячись на це перелякане мале дівча, навіть слабко посміхнувся -

Як тебе звати, красуне? – Оксана відказала - О, то вам вже краще, що жартуєте? То я маю подивитись що з вашим другом! – Оксана трохи набурмосилась та побігла до Глуха.

  - Що таке з Йосипом? – у голосі Богуна почулася тривога – З ним усе добре?

- А це навряд чи… Та звідки мені знати… - сердито відказала Оксана, що всіма силами намагалася привести закляклого Глуха до тями, трусячи та підводячи, майже благаючи, щоб той прокинувся –

Ці кляті чари! Через них він зараз такий, а ще через вас! – Оксана схлипувала та витирала сльози, що нарешті бурхливим потічком покотилися з її зболених очей, що на її вік так багато бачили, сльози, яких раніше не було, бо щось наче вмерло в ній, тож вона просто не могла вичавити їх з себе до цього моменту, що б не відбувалося…

  - Брате! – видихнув Богун своїми могутніми грудями – Мій брате! – Болісно повторив він, аж у грудях защемило.

Почувши це, Оксана скривилася та відвернулася – вона знала, добре знала, що є причиною страждань Богуна та ймовірної загибелі Глуха. Аж тут Глух наче трохи засовався – не тямлячи себе від радості – де ділись сльози! – вигукнула – Він живий, живий! – наче важкий тягар впав з її юного чистого серця, а в очах Богуна, що заледве зміг підвестись на один лікоть, засвітилася неприхована радість – Хвалити Бога… - полегшено вирвалося в нього, свого єдиного друга він не міг втратити, і лише дуже згодом дізнався він від Глуха, чому той фактично віддав життя заради друга – Ти єдина надія землі нашої, тебе ми не можемо втратити… - Прошепотів він, помираючи на руках друга буцімто від чуми, а насправді від тих таки клятих чар, та прокляття, що наздогнало його. Та це буде аж за півтора роки…

А поки ледь живий, та не здоровий – козаки, що повернулися після марного переслідування Чарнецького, спробували підвести Глуха, що наче опритомнів, та він був таким слабким, що ноги не тримали його – козаки змушені були перекинути його через сідло, а Богуна таки спромоглися посадити на коня, та навіжена дівка спробувала пристати з ними…

  - Куди ти дівко лізеш? – гукали їй козаки, бо вона вчепилася у сідло Глухового коня та, мов та дика кішка, видралася на коня поряд із Глухом.

  - Через мене він ледь не загинув! – відказала вона твердо – Я маю виходити його!

  - Хай їде… не займайте її… - поблажливо махнув рукою Богун – Везімо його до монастиря, де мій син, там допоможуть… - Потім Богун ще раз здивовано подивився на цю дивну дівчину, та не зронив жодного слова…