Глава 10. Друге народження

Козаки мчали на допомогу батькові. Хоча Богунові не було ще й сорока, та він давно вже став для них батьком – ідеалом, до якого треба йти, взірцем, прикладом для наслідування та майже святим, хоч, звісно, святим він не був…

І ось коли кілька перших козаків несподівано з`явились на галявині та побачили, як він заледве стоїть, стікаючи кров`ю, затиснувши руками глибоку рану, а його кат шкіриться, дістаючи шаблю, примовляючи: «А ти чекав на чесний герць, здрайце?»

Та вигляд козаків, що ладні були розірвати його на шматки, змусив Чарнецького змінити свої плани…

  - Лешеку, вшиваймося! – Лешек, що давно вже очуняв, давно чекав цих слів, тому не змусив себе довго чекати, скочивши на коня та схопивши за вуздечку панового, галопом підскочив до нього. Чарнецький із розмаху скочив у сідло(важко було очікувати від нього такої швидкості, враховуючи, що він щойно знесилений стояв на колінах та чекав смерті) і двоє як на крилах полетіли геть, на більш – менш свіжих конях. Хоч і тікаючи, Чарнецький летів з легкістю та почуттям виконаного обов`язку – він знав, що Богунова рана смертельна…

Глух був у числі перших козаків, що досягли Богуна, він зіскочив з коня, підбіг до свого друга, намагаючись його втримати, та саме в той момент той важко завалився на бік, хрипло дихаючи, та починаючи битися у передсмертних конвульсіях. Оксана, що до того часу ніби скам`яніла, та глупо дивилася перед собою на весь той жах, ніби прокинулася та чимдуж побігла до безпорадного Богуна.

  - Стій, дівко! Стань де стояла! – Глух суворо підняв руку - Не лізь сюди! – Оксана вимушено зреагувала на владний голос козацького полковника – А ви… - Глух повернув голову у бік козаків, що невпевнено тупцювали неподалік на своїх змилених конях - …принесіть мені голову того вилупка! – Мов зграя вовків полетіли козаки слід за Чарнецьким, та він встиг вже добряче відірватися, та й коні козацькі були втомлені таким довгим маршем, тож шансів, що його наздоженуть, було небагато…

Глух став на одне коліно, його косі татарські очі були заплющені, без того темне лице наче ще потемніло, долоні були повернуті до неба – він вирішив провести ритуал давніх волхвів танок зі смертю, що вимагав самопожертви, бо був небезпечним для того, хто його проводить, бо він полягав у тому, що людина пропонувала себе смерті замість іншого, і смерть могла взяти її, не взяти нікого, або взяти її так само, але пізніше… Та задля єдиного друга він зважився зробити це.

Оксана з широко розплющеними очима дивилась на це божевілля, бо навіть після всього того, що сталося, та неймовірних страждань через долю Богуна, Глух таки спромігся здивувати та налякати її. Його косі очі закотилися так, що було видно лише білки, а все тіло затрусилось так, наче його била пропасниця, воістину, це було жахливе видовище. Від тих різких рухів, що він робив, здавалося, що його голова ось-ось відвалиться, а тіло побіжить далі, виконуючи той самий божевільний танок, суміш кружляння та неприродних різких рухів, що супроводжувався напівбожевільним скиглінням та нерозбірливим бурмотінням якихось дивних незрозумілих слів, що зривалися з його тонких тремтячих татарських губ..

Те, що він робив, було у певній мірі спадком від його татарських предків, та у великій мірі було знанням козаків-характерників, що в свою чергу отримали те знання від давніх волхвів, які самі по собі були предками найдавніших козаків, бо більшість їх(тих, що вижили після жорстокого полювання на них), оселилися у пониззі Дніпра та Дикому Полі після того, як їх було вигнано з Давньої України-Русі, у зв`язку з прийняттям православного християнства. Та їхній спадок жив у знаннях та серцях їхніх нащадків…

Тим часом у Глуха, що увійшов у повний контакт з темними силами, заради порятунку друга, сталося щось схоже на напад падучої – піна пішла йому ротом, губи посиніли, він упав на землю та почав качатися у густій траві поруч з нерухомим тілом Богуна, сходячи піною та захлинаючись власною слиною…

Все закінчилось так само несподівано, як і почалося. Глух несподівано застиг та затих у напіврусі – Оксана, що була кинулася до нього, так само нерішуче застигла на хвилю, не знаючи, до кого тепер бігти, до Богуна, чи Глуха… Та саме в цей час, неначе прокинувшись, Богун слабко застогнав, тож вона чимдуж кинулася до нього…